Робочий час і його основні елементи

Робочим часом є установлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен перебувати на місці виконання робіт і виконувати свої трудові обов'язки або іншу доручену йому роботу.

Відпустки
Відпустки – нормативна база
Відрядження
Норми робочого часу
Перерви
Чергування

Поряд із загальним поняттям робочого часу в законодавстві здійснюється його розмежування на окремі види. Передбачено два види робочого часу: нормований і ненормований.
Нормований робочий час у свою чергу поділяється на робочий час нормальної тривалості, скорочений робочий час і неповний робочий час.

Робочий час нормальної тривалості на підприємствах не може перевищувати 40 годин на тиждень. Саме ця тижнева норма є загальною нормою тривалості робочого часу.
Скорочена тривалість робочого часу встановлена для деяких категорій працівників. Зокрема, неповнолітнім у віці від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку.
Тривалість робочого часу працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством. (Постанова КМУ № 163 вiд 21.02.2001 «Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня».)

Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).(наказ МОЗ № 319 вiд 25.05.2006 «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я».)
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда. Зауважимо, що скорочений робочий час для працівників-інвалідів не передбачений жодним законодавчим актом.

Робочий час вимірюється тривалістю робочого дня, робочого тижня, робочого місяця, робочого року і регулюється національним законодавством, яке визначає його граничну величину за календарний період (частіше всього це тиждень). Час, який затрачений понад нормальну величину, вважається надурочним і повинен оплачуватися подвійно.
Якщо характер виробничих процесів дозволяє, то робочий час може бути неповним, гнучким або ковзаючим і реалізовуватися у відповідному підході до організації робочого дня або тижня.
Так, неповний день (тиждень) охоплює лише частину робочого дня (тижня) нормальної подовженості з відповідним зниженням їх оплати. Частина часу, яка залишилася при цьому, може бути зайнята другим працівником.

Гнучкий графік роботи замість точної фіксації моменту її початку і кінця передбачає певні проміжки часу, протягом яких вона може починатися і закінчуватися, а також період, коли співробітники обов'язково повинні бути присутніми на робочому місці.
Ковзаючий графік передбачає можливість пересувати момент початку і кінця роботи на відміну від затверджених в закладі чи установі.
Неповний робочий день, гнучкий і ковзаючий графіки роботи, розподіл її серед декількох співробітників, часткове виконання ними обов'язків вдома, тобто гнучкий режим праці, стають можливими в умовах появи найновіших засобів зв'язку: мобільного, підключення до комп'ютерних мереж.

Трудове законодавство на сьогодні не містить визначення терміну «ненормований робочий день». Єдиним документом на сьогодні, у якому є поняття «ненормований робочий день» - це наказ Міністерства праці та соціальної політики № 7 від 10.10.97 року «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці». При цьому даний наказ не зареєстрований Міністерством юстиції України і не є законодавчим актом.
У відповідності з цим документом «ненормований робочий день - це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але й колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням) ... ».

Таке поняття ненормованого робочого дня дозволяє зробити висновок, що ненормований робочий день:
  • не може застосовуватися для всіх без винятку працівників;
  • робота понад нормальну тривалість робочого часу для працівників з ненормованим робочим днем допускається, якщо в цьому виникає потреба.

Що стосується працівників, для яких може застосовуватися ненормований робочий день, то в Рекомендаціях № 7 сказано, що ненормований робочий день може встановлюватися тільки для окремих категорій працівників, а саме для:
  • осіб, робота яких не піддається точному обліку часу;
  • осіб, робочий час яких у зв'язку з характером праці поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);
  • осіб, які розподіляють час роботи на свій розсуд.

Для підприємств, установ та організацій перелік працівників з ненормованим робочим днем встановлюється колективним договором або галузевими інструкціями. Що ж стосується фізичних осіб - підприємців, то їм слід відображати в самому трудовому договорі з працівником, що до останнього застосовується режим ненормованого робочого дня.
Крім цього, в такому трудовому договорі потрібно зафіксувати, що за «ненормований режим роботи» працівнику призначена додаткова відпустка. Щодо застосування такого режиму роботи, як ненормований робочий день, Рекомендаціями № 7 визначена ще одна особливість. Так, на думку авторів Рекомендацій, режим не-нормованого робочого дня (а відповідно і додаткова відпустка) не може застосовуватися щодо найманих працівників, які працюють у режимі неповного робочого дня. Це обмеження не поширюється на працівників, які працюють у режимі неповного робочого тижня, але з повним робочим днем - такі працівники можуть працювати в режимі ненормованого робочого дня.

Тепер про відпустки. Такий спеціальний режим роботи, як ненормований робочий день, відповідно до законодавства винагороджується наданням додаткової оплачуваної відпустки. Відповідно до п. 2 ст. 8 Закону України «Про відпустки» працівникам з ненормованим робочим днем надається додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів.
Міністерства та інші органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками мають право затверджувати переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем для своєї галузі. Для охорони здоров'я такий перелік був затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я СРСР от 28.06.89 р. №384, який в даний час на території України не діє.
В установах охорони здоров'я (у тому числі в аптечних закладах та територіальних виробничих підприємствах фармації) до таких посад, наприклад, можуть бути віднесені:
  • керівник установи та його заступники;
  • головний бухгалтер та його заступник, бухгалтер;
  • інспектор відділу кадрів;
  • касир;
  • провізор центральної районної аптеки;
  • юрисконсульт;
  • секретар;
  • шеф-кухар
  • водії легкових та санітарних автомобілів, автомобілів швидкої медичної допомоги;
  • працівники інших професій і посад, робота на яких не піддається точному обліку часу.

Ненормований робочий день не може застосовуватися для всіх без винятку працівників, а робота понад нормальну тривалість робочого часу не може бути систематичною навіть для працівників з ненормованим робочим днем.
Список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором. Їм же встановлюється і конкретна тривалість додаткової відпустки по кожному виду робіт, професій, посад. Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, яка дає право на цю відпустку.

Що є робота понад нормальну тривалість робочого часу?

Щоб встановити, що є роботою понад нормальну тривалість робочого часу, слід чітко розмежувати для себе такі поняття як «робочий час» та «робочий день».

Робочий час – це час, протягом якого працівник зобов’язаний трудитися відповідно до трудового договору і законодавства про працю. Робочий час вимірюється в годинах, обов’язкову кількість яких працівник зобов’язаний відпрацювати в залежності від умов трудового договору та вимог норм чинного законодавства.
Робочий час, протягом якого працівник має виконувати свої трудові обов’язки, може бути фіксованим, тобто встановлюватися у чіткий проміжок робочого дня (з 8-00 до 17-00), або підсумований (тобто розраховується, як загальна кількість відпрацьованих го-дин за певний проміжок часу, наприклад, за місяць).

Робочий день – це встановлений законом робочий час протягом доби. Тривалість щоденної роботи на кожному конкретному підприємстві визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності при змінному режимі роботи. Наприклад, на підприємстві встановлено п’ятиденний робочий тиждень з понеділка по п’ятницю та восьмигодинний робочий день з 8-00 по 17-00 та перервою на обід в 1 годину з 12-00 по 13-00 (найпоширеніший варіант). Тобто, робочими днями в даному випадку є понеділок – п’ятниця, а робочим часом є час з 8-00 по 12-00 та з 13-00 по 17-00 кожного такого робочого дня.

Законодавець чітко закріпив статтею 50 Кодексу, що нормальна тривалість робочого часу працівника не може перевищувати 40 годин на тиждень. Тобто, незалежно від того, як працює працівник (в якому режимі робочого часу), чи то по фіксованому проміжку робочого дня, чи то по підсумованому робочому часу, загальна тривалість робочого часу такого працівника за один тиждень не може перевищувати 40 годин.

У випадку, якщо загальний сукупний робочий час працівника перевищує 40 год. на тиждень, то це вже не є нормальним робочим часом. І відповідно, робота понад встановлений законом ліміт робочого часу є роботою понад нормальну тривалість робочого часу на одному і тому ж підприємстві.

Що вважається надурочною роботою?

Законодавець статтею 62 Кодексу встановив, що надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Таким чином, вбачається, що надурочними є роботи, які виконуються понад нормальну тривалість робочих годин (робочого часу).
Тобто, робота понад нормальну тривалість робочого часу та надурочні роботи є тотожними поняттями.
Ще одна особливість - за роботу понад встановлену норму робочого часу відгул не надається.
В “чистому” вигляді надурочна робота є разовою, для усунення аварії, стихійного лиха, виконання термінових вантажно-розвантажувальних робіт тощо. А робота при ненормованому робочому дні пов’язана з періодичною необхідністю виконання роботи понад встановлену тривалість робочого часу у зв’язку з характером такої роботи.

Сам робочий час складається із часу роботи і часу перерв. Час роботи охоплює основний, допоміжний, підготовчо-прикінцевий час і час обслуговування робочого місця.
Час перерв складається із часу технологічних і організаційних перерв.
Протягом основного часу досягається безпосередня мета даного трудового процесу, наприклад, надається медична допомога, виконується діагностичне дослідження, створюється документ та ін.

Допоміжний час охоплює виконання дій, пов'язаних із забезпеченням основної роботи. Час обслуговування робочого місця витрачається на підтримання його в належному стані. В його рамках здійснюється прибирання, наведення порядку, підготовка до роботи обладнання.
Нарешті, деякі види трудових операцій вимагають витрачання підготовчо-кінцевого часу. Наприклад, лікарю перед оглядом кожного хворого і після його завершення необхідно мити руки.
Перерви також бувають різні. Насамперед необхідно говорити про технологічні перерви, коли основний процес або на певний час зупиняється з причин, пов'язаних зі специфікою роботи обладнання, або продовжується без участі людини.
Організаційні перерви обумовлені природними факторами (необхідність відпочинку, прийом їжі), а також різного роду неполадками, які трапляються як з вини працівників, так і незалежно від них.

Що таке "час відпочинку"?

Робочий час і час відпочинку взаємозв'язані. Чим коротший робочий час, тим більше часу у працівника на відпочинок. Конституційне право на відпочинок забезпечується не тільки законодавчим обмеженням робочого часу, наднормових робіт, але і закріпленням в законі різних видів часу відпочинку і щорічних відпусток, як основних, так і додаткових.
Часом відпочинку називається вільний від роботи час, який працівник може використовувати на свій розсуд. У нього входить і час в дорозі на роботу і з роботи.

Види часу відпочинку:
- перерви протягом робочого дня (зміни);
- перерви між робочими днями, змінами;
- вихідні дні (щотижневий безперервний відпочинок);
- неробочі святкові дні;
- відпустки.

Розглянемо детальніше ці види часу відпочинку.
Перерви протягом робочого дня, зміни – це обідня перерва на всіх виробництвах, а на деяких (пов'язаних з деякими особливостями робіт) – ще короткострокові (5-10 хвилинні), які включаються в робочий час і оплачуються по середньому заробітку.
Обідня перерва тривалістю до 2 годин і не менше 30 хвилин не включається в робочий час і надається для відпочинку і харчування не пізніше ніж через 4 години після початку робочого дня. У цю перерву працівник може відлучитися (обідати, наприклад, удома або в кафе) і використовувати його на свій розсуд. Час початку і закінчення обідньої перерви визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Міжзмінний відпочинок – це перерва між робочими днями, змінами, який звичайно продовжується 12-16 годин. Перехід з однієї зміни в іншу при змінній роботі відбувається після вихідного дня відповідно до графіка змінності.
Щотижневий безперервний відпочинок, тобто вихідні дні, повинен бути не менше 42 годин. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні встановлюється колективним договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку і, як правило, підряд, тобто або субота, або понеділок.
На безперервно діючих виробництвах, в установах, організаціях, в тому числі працівникам лікарень, де робота не може припинятися в загальний вихідний день, вихідні дні працівникам надаються в різні дні тижня згідно графікам змінності.

Для усіх інших працівників, за загальним правилом робота у вихідні дні забороняється. Допускається залучення лише окремих працівників з їх письмової згоди тільки у виняткових випадках, визначуваних законодавством:
- для запобігання або ліквідації суспільного або стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків;
- для запобігання нещасним випадкам, загибелі або псуванню виробничого майна;
- для невідкладних, непередбачених наперед робіт, від термінового виконання яких залежить надалі нормальна робота всього виробництва або окремих його підрозділів.

До робіт у вихідні дні не притягуються вагітні жінки і працівники молодше 18 років.
Робота у вихідний день компенсується відгулом або, за згодою сторін, в грошовій формі – не менше подвійного розміру оплати.
Про надання перерви для харчування йдеться у статті 66 Кодексу Законів про працю України, яка визначає максимальну тривалість такої перерви — не більше двох го-дин. Працівники використовують час перерви на свій розсуд і можуть на цей час відлучатись з робочого місця.

Перерва для відпочинку і харчування надається в більшості випадків через чотири години після початку роботи, хоча залежно від конкретних умов роботи відповідних підприємств, установ, організацій можуть бути певні відхилення від цього правила.
Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку, а при змінній роботі — графіками змінності, які затверджує головний лікар за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.
На тих підприємствах, в установах, організаціях, де це можливо за характером їх роботи, встановлюється загальний час перерви для всіх працівників. А на тих виробництвах, де за характером роботи це неможливо, перерви встановлюються по окремих структурних підрозділах. Причому в разі змінної роботи перерви встановлюються окремо для кожної зміни.

До прикладу, міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади та місцевим державним адміністраціям, місцевим радам та їх органам рекомендовано встановити для працівників апарату тривалість щоденної роботи по 8 годин 15 хвилин (у п'ятницю, тобто напередодні вихідного дня — 7 годин) (постанова Кабінету Міністрів України №1010 від 10 грудня 1993p.). Робота починається о дев'ятій годині (Указ Президента України №334/95 від 26 квітня 1995 р. із змінами). Таким чином, тривалість перерви для відпочинку і харчування для працівників наведених вище органів становить 45 хвилин.

Деяким категоріям працівників перерви у роботі регламентовані окремими нормативними актами.
Водіям автотранспортних засобів робочий час та час відпочинку регулюється „Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів”, затвердженим наказом Мінтрансу України від 07.06.2010 р. №340 (зареєстрованим у Мін'юсті України 14.09.2010 р. за №811/18106). Згідно вимог розділу „V.Час відпочинку” вказаного Положення кожному водієві протягом робочої зміни надається перерва для відпочинку та харчування не пізніше ніж через 4 години після початку роботи. Перерва для відпочинку та харчування встановлюється тривалістю не менше 45 хвилин і не більше 2 годин. Ця перерва не включається у робочий час водія. У разі встановлення тривалості щоденного робочого часу більше 8 годин водію можуть надаватись дві перерви для відпочинку та харчування загальною тривалістю не більше 2 годин.

До слова, якщо за умовами роботи не може бути додержана встановлена для водіїв щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин. Рішення про запровадження підсумованого обліку робочого часу приймається головним лікарем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). У разі підсумованого обліку робочого часу водія нормальна тривалість робочого дня (зміни) не може перевищувати 10 годин. А згідно пункту 2.3. наведеного Положення, якщо нормальна тривалість робочого дня охоплює тривалі простої, очікування у транспортному засобі чи на робочому місці або якщо водію необхідно дати змогу доїхати до відповідного місця відпочинку (наприклад, перевезення для установ охорони здоров'я, організацій комунального господарства, телеграфного, телефонного і поштового зв'язку тощо), тривалість робочого дня (зміни) може бути збільшена до 12 годин за умови, що час керування протягом дня (зміни) не перевищує 9 годин. Отже, для водіїв встановлено мінімальну тривалість перерви для відпочинку і харчування — 45 хв і максимальну, що не має перевищувати двох годин. Це одна перерва, вона не надається окремо для харчування і окремо для відпочинку. А конкретна тривалість перерви для відпочинку та харчування (наприклад, 45 хв або 1 год, або 1 год 30 хв, або 2 год) установлюється головним лікарем за погодженням з профспілковим комітетом.

Необхідно вказати, що існують спеціальні вимоги до режиму праці та відпочинку при роботі з персональним комп’ютером, встановлені Державними санітарно-гігієнічними правилами і нормами (ДСанПіН 3.3.2.007-98.) Розділом 5 цих Правил передбачено для збереження здоров'я працюючих, запобігання професійним захворюванням і підтримки працездатності встановлювати внутрішньозмінні регламентовані перерви для відпочинку.

Такі перерви потрібно встановлювати будь-яким працівникам, у т. ч. і бухгалтеру чи медстатистику, незалежно від назви його професії чи посади, котрі фактично зайняті виконанням робіт за комп’ютером. Умовою є зазначення в посадовій інструкції, що виконання посадових обов’язків пов’язане з щоденним використанням в роботі комп’ютера не менше половини робочого дня та затвердження такого режиму перерв для кожної посади у додатку до колективного договору або в Правилах внутрішнього трудового розпорядку.

Для визначення періодичності та тривалості перерви для відпочинку необхідно керуватися наступним: за характером трудової діяльності виділено три професійні групи згідно з діючим класифікатором професій:
  1. розробники програм (інженери-програмісти) - виконують роботу переважно з відеотерміналом та документацією при необхідності та інтенсивного обміну інформацією з ЕОМ і високою частиною прийняття рішень. Робота характеризується інтенсивною розумовою творчою працею з підвищеним напруженням зору, концентрацією уваги на фоні нервово-емоційного напруження, вимушеною робочою позою, загальною гіподинамією, Періодичним навантаженням на кисті верхніх кінцівок. Робота виконується в режимі діалогу з ЕОМ у вільному темпі з періодичним пошуком помилок в умовах дефіциту часу;
  2. оператори електронно-обчислювальних машин - виконують роботу, яка пов'язана з обліком інформації, одержаної з ВДТ за попереднім запитом, або тієї, що надходить з нього, супроводжується перервами різної тривалості, пов'язана з виконанням іншої роботи і характеризується як робота з напруженням зору, невеликими фізичними зусиллями, нервовим напруженням середнього ступеня та виконується у вільному темпі;
  3. оператор комп'ютерного набору - виконує одноманітні за характером роботи з документацією та клавіатурою і нечастими нетривалими переключеннями погляду на екран дисплея, з введенням даних з високою швидкістю, робота характеризується як фізична праця з підвищеним навантаженням на кисті верхніх кінцівок на фоні загальної гіподинамії з напруженням зору (фіксація зору переважно на документи), нервово-емоційним напруженням.

Встановлюються такі внутрішньозмінні режими праці та відпочинку при роботі з ЕОМ при 8-годинній денній робочій зміні залежно від характеру праці:
- для розробників програм із застосуванням ЕОМ слід призначати регламентовану перерву для відпочинку тривалістю 15 хвилин через кожну годину роботи за ВДТ;
- для операторів із застосуванням ЕОМ слід призначати регламентовані перерви для відпочинку тривалістю 15 хвилин через кожні дві години;
- для операторів комп'ютерного набору слід призначати регламентовані перерви для відпочинку тривалістю 10 хвилин після кожної години роботи за ВДТ.

У всіх випадках, коли виробничі обставини не дозволяють застосувати регламентовані перерви, тривалість безперервної роботи з ВДТ не повинна перевищувати 4 години.
При 12-годинній робочій зміні регламентовані перерви повинні встановлюватися в перші 8 годин роботи аналогічно перервам при 8-годинній робочій зміні, а протягом останніх 4-х годин роботи незалежно від характеру трудової діяльності через кожну годину тривалістю 15 хвилин.
Тобто, при підготовці Правил внутрішнього трудового розпорядку, чи колдоговору, необхідно віднести посаду працівника, котрий працює з комп’ютером (що зазначається в посадовій інструкції) до однієї з наведених трьох груп і після цього встановити періодичність і тривалість перерв для відпочинку.

Перерва для відпочинку і харчування не встановлюється лише на тих роботах, де за умовами виробництва її встановити неможливо. Перелік таких робіт із зазначенням порядку і місця приймання їжі встановлюється власником за погодженням з профспілковим комітетом. При відсутності перерви час приймання їжі зараховується в робочий час (частина четверта ст. 66 КЗпП).
До відома, окрім перерви для відпочинку і харчування, окремим категоріям працівників надаються перерви, що мають спеціальне призначення. Зокрема, такі спеціальні додаткові перерви надаються жінкам, що мають дітей віком до півтора року, для годування дитини (ст. 183 КЗпП), тривалість їх – не менше 30 хвилин для однієї дитини, а за наявності двох і більш дітей до 1,5 років – не менше години; працівникам, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам — для обігрівання і відпочинку (ст.168 КЗпП). На відміну від загальної перерви для відпочинку і харчування, що не включається в робочий час і тому не оплачується, спеціальні перерви входять у робочий час і підлягають оплаті по середньому заробітку.

Просмотров: 42697 | Печать