Ненормований робочий день

Працівнику на певних посадах надається можливість самостійно планувати свій робочий час, зберігаючи при цьому загальні вимоги до результативності праці. Це дозволяє пристосувати розклад роботи під індивідуальний ритм і особливості виконання завдань, однак водночас накладає відповідальність за забезпечення дотримання законодавства з питань тривалості робочого часу.

Власне в цьому полягає ненормований робочий день – особливий режим робочого часу, що встановлюється для певної категорії працівників у випадках, коли їхній робочий час неможливо точно нормувати. За потреби такі працівники можуть виконувати роботу понад нормальну тривалість робочого дня, і ця робота не вважатиметься надурочною.

Ще одна особливість - міра праці у працівників з встановленим ненормованим робочим днем може визначатися не лише тривалістю робочого часу, а й колом обов'язків та обсягом виконаних робіт (навантаженням).

Визначення ненормованого робочого дня міститься в Рекомендаціях щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.10.1997 № 7.

Маємо сказати, що поняття «ненормований робочий день» немає у Кодексі законів про працю України (далі – КЗпП). Цей режим взагалі не передбачений КЗпП, є тільки згадування в Главі V «Час відпочинку» у ст. 76 про щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці. Згадується ненормований робочий день, окрім наведених вище Рекомендацій також у ст. 8 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки».

Дійсно, окремим працівникам іноді доводиться працювати понад норму робочого часу. Причому необхідність виконання роботи після закінчення нормального робочого дня може бути не тільки на виконання розпорядження роботодавця, а й з власної ініціативи працівника. Підкреслимо, що у звичайних умовах робочого дня понаднормові роботи допускаються тільки у виняткових випадках, перелік яких вказаний в ч.3 ст.62 КЗпП, і в більшості ситуацій - лише після інформування профкому (профспілкового представника) підприємства (у разі створення такої організації).

Тому у працівника з ненормованим робочим днем, як і у всіх працівників, - 5-ти або 6-тиденний робочий тиждень, є чітко визначені початок і закінчення роботи, встановлені перерви тощо. Він має дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, але за виробничої потреби такий працівник може виконувати роботу й після завершення робочого часу. Для цього не потрібно видавати додатковий наказ щоразу, як виконується робота у позаробочий час у робочі дні, та все ж роботодавець не має права систематично залучати його до роботи понад установлену тривалість робочого часу (п.4 Рекомендацій №7). До того ж залучення до роботи у вихідні та святкові дні відбувається у тому ж порядку, що для інших працівників, а роботу в ці дні оплачують у подвійному розмірі або/та надають співробітнику інший день відпочинку (ст.72 КЗпП).

Коли та кому саме з працівників встановлювати ненормований робочий день кожне підприємство вирішує самостійно, з урахуванням норм п.5 Рекомендацій №7:

• працівникам, праця котрих не піддається точному обліку за часом (до прикладу, працівники на певних посадах в закладах охорони здоров’я, в сільському господарстві, транспортні працівники та інші, чий робочий час може змінюватися залежно від обов’язків, погоди, сезону та інших факторів);
• працівникам, робочий час котрих за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості;
• працівникам, котрі розподіляють час для роботи на власний розсуд (керівники; програмісти; працівники, які працюють дистанційно; працівники з вільним графіком роботи, водії тощо).

Міністерства та інші органи влади за погодженням із галузевими профспілками можуть установлювати орієнтовний перелік професій і посад працівників, яким можна встановлювати ненормований день (п.6 Рекомендацій №7). Зокрема, Орієнтовний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем системи Міністерства освіти України, яким може надаватись додаткова відпустка, наведений у листі Міносвіти України від 11.03.1998 № 1/9-96. 

Законодавство передбачає кілька різновидів тривалості робочого часу: нормальний, скорочений, неповний та ненормований робочий час. Медичні та фармацевтичні працівники мають право на належні умови професійної діяльності та скорочений робочий день і додаткову оплачувану відпустку у випадках, встановлених законодавством, (ст. 77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»).

Тому МОЗ не оминув своєю увагою ненормований робочий час, але тільки зазначивши у наказі від 05.10.2005 №308/519, що «перелік професій і посад, для яких застосовується ненормований робочий день установлюється колективним договором». Це і все. МОЗ не скористався можливістю, яка міститься в Рекомендаціях №7, затвердити за погодженням із профспілками такі переліки, які були б орієнтовними для медичних закладів. Зауважимо, що в минулому перелік посад працівників із ненормованим робочим днем існував в Україні до 2000 року, коли МОЗ своїм наказом від 28 листопада 2000 р. №310 визнало відповідний наказ МОЗ СРСР таким, що не застосовується в Україні.

Отже, для застосування у медичному закладі ненормованого робочого часу необхідно спершу передбачити таку можливість у колективному договорі. Як правило, норма про застосування ненормованого робочого часу відображається в розділі про робочий час, а конкретний перелік посад, при зайнятті яких може бути встановлений такий режим, є додатком до нього. При формуванні такого Переліку можна було б розраховувати на норми чинної Галузевої Угоди між Міністерством охорони здоров’я України та ЦК профспілки працівників охорони здоров’я України — але... Галузева Угода містить лише доручення МОЗ розробити такий орієнтовний перелік. (5.1.2. … Міністерству охорони здоров’я України до 2008 року розробити орієнтовний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем.). І доручення до цього часу не виконане.

Тому кожен заклад охорони здоров’я цілком самостійно, враховуючи положення Рекомендацій №7 (норма п.7 Рекомендацій №7), повинен визначатись із тим, кому із керівників, спеціалістів та робітників може бути встановлений режим ненормованого робочого часу. Прийняте і узгоджене рішення затверджується у відповідному додатку колективного договору – адже на сьогодні про встановлення ненормованого робочого дня прямо вказується лише щодо посад водіїв легкових та санітарних автомобілів, автомобілів швидкої медичної допомоги - в пункті 3.4.4. «Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення», затверджених спільним наказом Мінпраці та МОЗ України 05.10.2005 №308/519 (зареєстрованих в Мінюсті 17 жовтня 2005 р. за №1209/11489).

Після затвердження у колективному договорі переліку посад і професій працівників, яким може бути встановлений ненормований робочий день, роботодавець ознайомлює таких працівників з цим переліком. А також повідомляє їм – вже з певної дати при встановленні такого режиму - під підпис із наказом про встановлення роботи в режимі ненормованого робочого дня для визначених професій і посад працівників.

Увага ! Ненормований робочий день не застосовують для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Однак для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день може застосовуватись.

Встановлення ненормованого робочого дня  – це зміна істотних умов праці. А про такі зміни у мирний час працівника потрібно попередити не пізніше ніж за 2 місяці до дня початку роботи в нових умовах (ч.3 ст.32 КЗпП). Але під час дії воєнного стану це положення КЗпП не діє - про зміну істотних умов праці працівника потрібно попередити не пізніше як до запровадження таких умов (ч. 2 ст. 3 Закону України від 15.03.2022 № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).

«Перепрацювання» працівником, котрому встановлено ненормований робочий день, жодним чином не відображається в табелі обліку використання робочого часу. Тож відпрацьований робочий день фіксують як звичайний робочий день (позначка «Р» або «01»). Цей підхід був свого часу підтверджений експертами Мінсоцполітики України в листі від 15.11.06 р. № 237/13/82-06.

Роботу, виконану понад встановлену тривалість робочого часу працівникам з ненормованим робочим днем не вважають понаднормовою. Отже, зазвичай додаткова оплата за ненормований робочий день не виплачується. Втім ніхто не забороняє включити до колективного або трудового договору з працівником положення про доплату за ненормований робочий день. У бюджетній сфері такі доплати передбачені прямо для водіїв у пп. 4 п. 3 постанови КМУ «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 30.08.2002 р. №1298.

В галузі охорони здоров’я передбачають доплату 25 відсотків тарифної ставки за ненормований робочий день водіям легкових та санітарних автомобілів, автомобілів швидкої медичної допомоги «Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення» (затверджені спільним наказом Мінпраці та МОЗ України 05.10.2005 № 308/519) - «3.4.4. Керівники закладів за погодженням з профспілковими комітетами можуть установлювати ненормований робочий день для водіїв легкових та санітарних автомобілів, автомобілів швидкої медичної допомоги з доплатою 25 відсотків тарифної ставки за відпрацьований час. Водіям автомобілів з ненормованим робочим днем доплата за роботу в нічний час проводиться на загальних підставах».

Єдина додаткова гарантія законодавства, а не локального акту підприємства, за роботу в режимі ненормованого робочого дня – це право працівника на додаткову щорічну оплачувану відпустку тривалістю до 7 календарних днів (ст.8 Закону про відпустки). Тривалість такої додаткової відпустки для визначених посад і професій з можливістю встановлення ненормованого робочого дня потрібно зафіксувати у колдоговорі (а також у письмовому трудовому договорі з працівником, якщо його укладено). Конкретну кількість днів додаткової відпустки кожному працівнику визначають індивідуально, пропорційно до часу, відпрацьованого у режимі ненормованого робочого дня (п.8 Рекомендацій №7).

Тобто для різних посад у колдоговорі може бути різна максимальна тривалість такої відпустки (наприклад, для медичного директора — 7 днів, а для реєстратора медичного архіву — 3 дні).

Для підрахунку стажу роботи, що дає право на таку додаткову відпустку, потрібно звернутися до ч. 2 ст. 9 Закону про відпустки. На наш погляд, у цьому разі потрібно враховувати сам факт роботи на посаді, що дає право на таку відпустку, а не лише дні, коли працівник понаднормово працював, чи години відпрацьовані понаднормово (такий час, до речі, не документується). Якщо працівник за якихось обставин не скористався такою відпусткою, то при звільненні йому виплачується грошова компенсація за невикористані ним щорічні додаткові відпустки за ненормований робочий день.

В закладах охорони здоров’я інколи виникає питання про ненормований робочий день у водіїв автотранспортних засобів, у тому числі спеціальних санітарних автомобілів.

Особливості встановлення робочого часу водіїв визначені в спеціальному документі – Положенні про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340 (зареєстровано в Мінюсті 14 вересня 2010 р. за № 811/18106).

Згідно п. 2.9 Положення № 340 водіям легкових автомобілів (крім таксі) у разі потреби може встановлюватися ненормований робочий  день. Експерти роблять висновок, що ненормований робочий день водіям інших типів автотранспортних засобів, окрім легкових, встановлювати недоцільно. Та з іншого боку, прямої заборони у законодавстві немає. Тим більше, що згідно пункту 1.4. Положення №340, це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються  закладами охорони здоров’я незалежно від форми власності. Тому можливо встановлювати ненормований робочий день водіям легкового та спецавтотранпорту закладів охорони здоров’я.

При цьому можна використати певні формулювання як з Галузевих правил, так і з чинної редакції наказу №340, враховуючи складові робочого часу водіїв.

Наприклад, наказ №340 має положення, згідно якого якщо нормальна тривалість робочого дня охоплює тривалі простої, очікування у транспортному засобі чи на робочому місці або якщо водію необхідно дати змогу доїхати до відповідного місця відпочинку, тривалість робочого дня (зміни) може бути збільшена до 12 годин за умови, що час керування протягом дня (зміни) не перевищує 10 годин, але не частіше ніж двічі на тиждень, та 9 годин в інші дні.

Звичайно, що це – приклад для закладу охорони здоров’я, а не обов’язкова до дотримання норма, та мова про принцип – тривалість може бути збільшена, але за додаткової умови, і все це має відобразитись у колдоговорі та ПВТР закладу.

Таким чином, встановлення ненормованого робочого дня для водіїв спецавтотранспорту є цілком можливим і регулюється тими ж нормами законодавства, що й для інших категорій працівників. Головне - дотримуватися встановленої процедури та забезпечити працівникам належну компенсацію за роботу в таких умовах.

Наостанок зауважимо для профспілкових активістів – в кадрових виданнях, публікаціях в електронних засобах масової інформації, є достатньо інформації про особливості застосування ненормованого робочого дня. Причому як думки експертів, так  навіть і судові рішення можуть надавати різні оцінки одним і тим же аспектам, що є наслідком прогалин в трудовому законодавстві. Наведемо лише один приклад. Є публікації правників про можливість зловживання роботодавцями встановленням ненормованого робочого дня працівникам, хоча результатом буде фактичне залучення працівників до надурочних робіт. Адже головна відмінність понять «надурочна робота» та «робота при ненормованому робочому дні» - це періодичність застосування і відсутність обмежень часу та додаткової оплати при ненормованому робочому дні. А роботодавець отримує можливість замість подвійної оплати додатково відпрацьованих годин надати працівнику кілька днів додаткової відпустки на рік і все. У той же час судові рішення вказують, що погодження працівника на роботу з ненормованим днем – це його особисте рішення і компенсувати його лише відпусткою він погодився. При цьому маємо посилання на третій абзац пункту 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»: «…не є надурочною робота працівника з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи,  що не входила до кола його обов'язків». Саме тому фахівці кадрових видань в консультаціях вказують, що при ненормованому робочому дні табелюють лише робочий час відповідно до режиму роботи, визначеному у ПВТР, роботу понад норму робочого часу не обліковують.

Тому, вірогідно, потрібно критично відноситись до публікацій, в яких рекомендується вирішувати питання оплати праці при ненормованому робочому дні як за надурочну роботу, і обмежуватись досягненням не тільки надання додаткової відпустки, а й певного розміру доплат.

Висновки.

1. Ненормований робочий день – звичайний робочий день, лише інколи працівникові доводиться працювати понад установлену тривалість робочого часу. Разом із тим, виконання роботи понад норму робочого часу не розглядають, як понаднормову роботу і додатково не оплачують.
2. Наднормова робота у разі застосування ненормованого робочого дня можлива «у зв’язку з виробничою необхідністю».
3. Ненормований робочий день не впливає на залучення працівника до роботи у вихідні та святкові дні.
4. Робота на умовах ненормованого робочого дня компенсується наданням працівникам щорічних додаткових відпусток тривалістю до 7 календарних днів.
5. Ненормований робочий час є категорією, що має цілком локальне регулювання, тобто його застосування фактично визначається керівництвом кожного закладу або установи. Погоджуватись чи ні на ненормований режим — вирішувати кожен працівник має самостійно.
6. Перелік посад і професій, для яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором - за погодженням з профспілкою.
7. Конкретні працівники, яким встановлюється ненормований робочий день, мають бути зазначені в їхніх трудових договорах або наказах (розпорядженнях) роботодавця.
8. Ненормований робочий день не означає, що працівник повинен постійно працювати понад норму. Залучення до роботи понад встановлену тривалість робочого дня має відбуватися час від часу і бути зумовлене виробничою необхідністю.
9. Не рекомендується застосовувати ненормований робочий день для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Проте чинне законодавство прямо не забороняє цього.
10. Ведення табелю роботи працівників відбувається в загальному порядку - відповідно до режиму роботи, визначеному у ПВТР.
11. Особливості нарахування заробітної плати працівникам з ненормованим робочим днем - в разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу, але ця робота не вважається надурочною, а отже, не підлягає подвійній оплаті);
12. Обов’язкова доплата за ненормований робочий час законодавством не передбачена, але може бути встановлена колективним або трудовим договором.

Інформація актуальна станом на 25.04.2025

Інформаційно-аналітичний відділ ХООППОЗУ© 2025