Про відпрацювання трьох років молодим спеціалістом

Про відпрацювання трьох років молодим спеціалістом

Чинне законодавство не містить норми, яка б забороняла працівнику звільнитися з будь-якої роботи за власним бажанням. До того ж використовувати примусову працю заборонено (ч. 3 ст. 43 Конституції України).

Кожен має право звільнитися за власним бажанням як за безстроковим, так і за строковим трудовим договором за умови дотримання строків та процедур, які вказані у статтях 38, 39 Кодексу законів про працю України (КЗпП).

Раніше законодавство зобов’язувало випускників закладів вищої освіти, які навчалися за державним замовленням, відпрацьовувати три роки на робочому місці за направленням замовника. Випускник працевлаштовувався відповідно до договору, що уклали замовник, керівник закладу вищої освіти й випускник. Такий обов’язок регламентувала частина 2 статті 56 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 № 2984-III. Проте на сьогодні цей закон утратив чинність.

Чинний Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII (далі — Закон про вищу освіту) не містить положень щодо обов’язкового відпрацювання студентами будь-якого профілю (за винятком студентів військових спеціальностей).  Крім того, Постанова КМУ від 22 серпня 1996 року N 992 "Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням" постановою КМУ від 31 травня 2017 року N 376 скасована.

Однак про «трирічний відробіток» ще йдеться в пункті 6 розділу 1 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом МОЗ від 25.12.1997 № 367. Водночас немає нормативного акту, який регулював би механізм стягнення з колишнього студента коштів, які він не «відпрацював». З огляду на це в Україні склалася неоднозначна судова практика з цього питання.

Суди послуговуються такою логікою: договори про підготовку фахівців, які зобов’язують цих фахівців відпрацьовувати, укладені відповідно до чинного на момент їх укладення законодавства, також чинні. Тому їх умови слід виконувати. З огляду на це суди задовольняють позови.

Адже у Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року N 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказано, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки частина друга статті 52 Закону України "Про освіту", у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, та вищезазначені нормативно-правові акти, які передбачали обов'язок студента відпрацьовувати за направленням, були чинними, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди про підготовку фахівців з вищою освітою, регулюються саме ними.

Тому колишній студент зобов’язаний відшкодувати в установленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати, якщо підписав угоду до дати набрання чинності Закону про вищу освіту №1556 – до 06.09.2014, а також:

  • не прибув за направленням або відмовився стати до роботи за призначенням з причин, не зазначених у пунктах 9 та 18 Порядку № 367;
  • його звільнили з ініціативи роботодавця за порушення трудової дисципліни;
  • звільнився за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої (абз. 2 п. 21 Порядку № 367).

В усіх інших випадках суди відмовляють у задоволенні позову. Вони звертають увагу на зміни в законодавстві, які скасовують обов’язок відпрацьовувати. До того ж посилаються на відсутність порядку визначення й відшкодування випускниками вартості навчання, якщо такі працівники порушили умови працевлаштування.

МОЗ також має офіційну позицію щодо необхідності відпрацювання. Воно озвучило її в листі «Щодо необхідності відпрацювання за направленням» від 21.09.2017 № 11.2-10/25114 (додається). Хоча зауважимо, що МОЗ базується на Законі про вищу освіту, а суди брали до уваги також інший Закон – Закон про освіту.

(довідково - Закон про освіту від 23.05.1991 містив ст.52, яка у частині другій мала норму: «2. Випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України». Ця частина 2 скасована згідно із Законом від 01.07.2014 р. N 1556, що набув чинності 01.09.2014. Крім цього – Закон про вищу освіту (від ід 01.07.2014 № 1556 доповнив статтю 64 новою частиною першою такого змісту: «1. Випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи, крім випадків, передбачених цим Законом. Вищі навчальні заклади не зобов'язані здійснювати працевлаштування випускників»).

У МОЗ зазначають: якщо випускник підписав угоду з керівництвом закладу вищої освіти й роботодавцем до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» щодо працевлаштування випускників» від 06.10.2016 № 1662-VIII, він зобов’язаний відпрацювати за направленням. Інакше понесе відповідальність згідно з умовами угоди.

На сьогодні трирічні відпрацювання випускника — не обов’язкова вимога, а можливість. Студент, який підписує такий договір, отримує для себе додаткові пільги:

особи, які уклали договір про відпрацювання не менше ніж три роки в сільській місцевості або селищах міського типу, мають право на першочергове зарахування до медичних і педагогічних закладів вищої освіти за державним замовленням (абз. 4 ч. 3 ст. 44 Закону про вищу освіту);

випускникам медичних і педагогічних закладів вищої освіти, які уклали договір про відпрацювання не менше ніж три роки в сільській місцевості або селищах міського типу, держава відповідно до законодавства забезпечує безоплатне користування житлом з опаленням та освітленням у межах установлених норм (ч. 4 ст. 64 Закону про вищу освіту).

Наприклад, МОЗ України у роз’ясненні щодо випускників 2017 року пояснює (посилання - https://tinyurl.com/uf57m87 ), що випускник може повідомити свій ВНЗ про відмову від направлення на роботу письмовою заявою. Після чого самостійно обирає та шукає місце роботи та лікарську спеціальність. Для цього звертається до Департаменту охорони здоров’я облдержадміністрації та керівника закладу охорони здоров’я. У разі згоди керівника закладу надати місце роботи з обраної лікарської спеціальності отримує від нього гарантійний лист і відповідний наказ ДОЗ. Та й не пізніше 01 серпня приступає до роботи.

Щодо набуття іншої спеціальності, ніж тієї, що отримана в інтернатурі. Правове регулювання післядипломної підготовки лікарів врегульовано нормами Положення про післядипломне навчання лікарів (провізорів) , затвердженого наказом МОЗ від 22.07.1993 №166. Вказаним нормативним актом визначено, що спеціалізацією є набуття лікарем однієї з передбачених номенклатурою лікарських спеціальностей. Удосконаленням же є подальше підвищення професійних знань та навичок лікаря з метою підтримання сучасного рівня підготовки. Тож удосконалення не може замінити спеціалізацію.

Спеціалізація та перепідготовка лікарів за спеціальностями, які не передбачено циклами спеціалізації в інтернатурі, проводиться на циклах спеціалізації на факультетах або в інститутах удосконалення лікарів. Спеціалізація здійснюється після закінчення інтернатури з основної спеціальності. Направленню на спеціалізацію в інститут (факультет) удосконалення лікарів має передувати заміщення лікарської посади в закладах охорони здоров’я — стажистом з цієї спеціальності.

Підсумуємо: питання повернення коштів працівником — приватна справа колишнього студента та замовника навчання. Цю ситуацію вони мають розв’язати добровільно або в судовому порядку, а роботодавця це не стосується. На можливість звільнити працівника факт його роботи за направленням не впливає.

Суд приймає рішення , зважаючи на дату підписання тристоронньої угоди – до чи після внесення змін до ст.56 Закону про вищу освіту.

Якщо ж лікар підписав якийсь договір чи угоду з закладом,  у якому він працює – спірні питання можуть вирішуватись у судовому порядку.

Як часто зазначається в судових рішеннях - відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Підставами виникнення прав та обов'язків, як затверджено у п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, є договори та інші правочини.

Договором, у відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Тому наявність договору про спеціалізацію і його виконання – це площина Цивільного Кодексу, а звільнення за таких обставин, на нашу думку, - площина трудового законодавства.

Актуально станом на 01 квітня 2020 року



МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ЛИСТ

21 вересня 2017 року № 11.2-10/25114

Щодо необхідності відпрацювання за направленням

Міністерство охорони здоров’я України (далі — Міністерство) розглянуло звернення [...] стосовно необхідності відпрацювання за направленням трьох років, у зв’язку з набранням чинності 01.01.2017 р. Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» щодо працевлаштування випускників» (далі — Закон), та в межах повноважень, визначених Положенням про Міністерство, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 267, повідомляє наступне.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 13 Закону Міністерство сприяє працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів, що належать до сфери їх управління.

Згідно з частиною першою статті 64 Закону випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, відповідно до частини четвертої статті 44 та частини четвертої статті 64 Закону держава сприяє першочерговому зарахуванню до вищих медичних навчальних закладів за державним замовленням особам, які уклали угоду про відпрацювання не менше трьох років у сільській місцевості або селищах міського типу. Для таких випускників держава відповідно до законодавства забезпечує безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм.

Стосовно необхідності відпрацювання за направленням трьох років випускниками, які закінчили навчання в інтернатурі, у зв’язку з набранням чинності Закону, Міністерство інформує, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дія нормативно-правого акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного суду України у справі № 1-7/99 від 9 лютого 1999 року).

Відповідно до Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (частина перша статті 626 ЦКУ).

Стаття 629 ЦКУ встановлює, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦКУ).

Згідно з частиною першою статті 651 ЦКУ зміна або розірвання договору допускається лише за угодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків перелічені в статті 11 ЦКУ, серед яких, зокрема, зазначено, що такою підставою є договори чи інші правочини.

Статтею 509 ЦКУ дано визначення поняття «зобов’язання». Так, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов’язку.

Частиною першою статті 598 ЦКУ встановлено, що зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Укладання угоди між випускником та вищим навчальним закладом передбачено пунктом 5 Порядку працевлаштування випускників вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом МОЗ від 25.12.97 р. № 367, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.98 р. за № 246/2686 (далі — Порядок).

Підстави для розірвання угоди з боку випускника перелічені у пункті 9 Порядку.

Отже, вважаємо, що за умови підписання випускником угоди з керівництвом вищого навчального закладу і роботодавцем (організацією, підприємством, установою державної чи приватної форми власності) до прийняття Закону випускник зобов’язаний відпрацювати за направленням, в іншому випадку він несе відповідальність відповідно до умов угоди.

Спірні питання, що виникають у разі порушення угоди, розглядаються в судовому порядку.

Станом на сьогодні Міністерство вживає заходи для приведення наказу МОЗ від 25.12.97 р. № 367 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» у відповідність до чинного законодавства.

Заступник Міністра                П. Ковтонюк


81
RSS
Нет комментариев. Ваш будет первым!
Загрузка...