Правове регулювання поняття «виконуючий обов'язки»

На практиці зустрічаються випадки, коли працівник в закладі охорони здоров’я призначається на посаду з формулюванням - «тимчасово виконуючий обов'язки». Зазначимо, що чіткого правового регулювання цього явища в законодавстві України немає.
Працівник може бути призначений «тимчасово виконуючим обов'язки» для заміни відсутнього працівника (хвороба, відпустка) у порядку тимчасового переведення на іншу роботу за погодженням між сторонами трудового договору. Належить звернути увагу на те, що в Україні в частині, що не суперечить її законодавству, продовжує діяти роз'яснення Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 року № 30/39.

Лист Міністерства праці та соціальної політики України «Щодо виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника»

Зміна істотних умов праці: підстави та правові наслідки їх введення

У цьому роз'ясненні зазначається, що тимчасовим заміщенням вважається виконання службових обов'язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це викликано виробничою необхідністю і пов'язане з розпорядчими функціями. Поняття заміщення застосовується тільки до виконання обов'язків керівників. Працівникові, що заміщає, виплачується різниці між його фактичним окладом і посадовим окладом працівника, якого він заміщає (без персональних надбавок), якщо він не є штатним заступником.

Разом з тим в абзаці першому пункту 2 Роз'яснення йдеться про те, що призначення працівника виконувачем обов'язків за вакантною посадою не допускається. Таке можливе лише за посадою, призначення на яку здійснюється вищим органом управління. Наприклад, в.о. головного лікаря ЦРЛ районною радою. В цьому випадку не пізніше місячного строку з дня прийняття працюючого на роботу, до вищестоящого органу повинні бути подані документи для його призначення на посаду. Цей орган у місячний строк з дня отримання документів повинен розглянути їх та прийняти відповідне рішення.

Отже, можна дійти висновку, що призначення працівника виконувачем обов'язків можливе до затвердження його на цій посаді вищим органом управління на строк не більше двох місяців. Якщо працівник виконує обов'язки більше двох місяців, є підстави вважати, що він затверджений на цій посаді, хоча відповідного документа не було видано.

Після закінчення строку тимчасового переведення працівник має бути переведений на попередню (основну) посаду. Однак законодавство не регламентує порядку такого переведення. Якщо в наказі про тимчасове переведення зазначено конкретний строк такого переведення, то вважаємо, що згода працівника на поновлення його на основній посаді (роботі) за трудовим договором не потрібна, оскільки така згода випливає зі змісту наказу про тимчасове переведення. Строк тимчасового переведення може визначатися певною датою, певним періодом чи певною подією.

У разі не затвердження на посаді головного лікаря, прийнятого не з числа працівників даного закладу охорони здоров’я, йому може бути запропонована інша робота в цій лікарні з урахуванням його кваліфікації та досвіду роботи. За відсутності відповідної роботи або при відмові від пропозиції, він звільняється з роботи з підстав, передбачених законодавством. Найбільш придатним обґрунтуванням звільнення при цьому є п. 2 ст. 36 КЗпП України. Однак для цього слід в наказі про прийняття на роботу виконуючим обов'язки прямо вказати, що працівник приймається на роботу тимчасово виконуючим обов'язки за відповідною посадою до вирішення питання про призначення на посаду, затвердження на посаді або отримання передбаченої законодавством згоди на призначення на посаду.

Запис до трудової книжки про тимчасове переведення працівника на іншу роботу Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, не передбачено.
Враховуючи викладене, вважаємо, що питання «виконуючий обов'язки» повинно набути нормативного забарвлення. А працівникам кадрових служб радимо дуже уважно відноситись до даного питання, оскільки дуже багато питань виникає на практиці. Висновки: правове становище осіб, які тимчасово виконують обов'язки на посаді, залежить від того, призначені вони для виконання обов'язків на вакантну посаду чи для заміщення тимчасово відсутнього працівника.

Призначення працівника виконуючим обов'язки на вакантну посаду не вважається тимчасовим заміщенням. Таке призначення, по суті, є переведенням на іншу постійну роботу, тобто у цьому випадку необхідна згода працівника.

Особи, вперше прийняті в заклад охорони здоров’я на вакантні посади, мають призначатися не виконуючими обов'язки, а на постійну роботу, їм також може встановлюватися випробувальний термін у порядку, передбаченому чинним законодавством. Виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника вважається тимчасовим заміщенням. Воно допускається в разі виробничої необхідності або може бути пов'язане з розпорядницькими функціями і з правом підпису відповідних документів. Працівникові, який заміщає посаду, виплачується різниця між його фактичним окладом (з урахуванням надбавок) і посадовим окладом працівника, який заміщається (без урахування персональної надбавки). Різниця між окладами виплачується лише в тому разі, якщо працівник не є штатним заступником за посадою, що заміщається.

При покладанні виконання обов'язків керівника на його штатного заступника питання про оплату вирішується залежно від того, чи вакантна посада керівника. Якщо посада не вакантна і той, хто її посідає, тільки тимчасово відсутній, то оплата не провадиться. За наявності вакантної посади заступник має право на отримання різниці в заробітній платі за виконувану роботу. Використання формулювання «В.О….» в закладах охорони здоров’я можливе лише при призначення на посади вищим органом управління, і на строк не більше двох місяців (зазвичай – головного лікаря, інколи - заступників головного лікаря).

Організаційно-правовий відділ ХООПОЗУ