Особливості оплати праці працівників закладів охорони здоров’я з 1 січня 2023 року

Шановні колеги!

Надаємо додаткову аналітичну інформацію щодо оплати праці працівників закладів охорони здоров’я з 1 січня 2023 року

З 14.01.2023 р. набрала чинності постанова КМУ від 13 січня 2023 р. № 28 «Деякі питання оплати праці медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації державних та комунальних закладів охорони здоров’я» (далі — постанова № 28), яка застосовується з 01.01.2023 р. Постанова №28 уведена у продовження постанови КМУ «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров’я» від 12.01.2022 р. № 2 (далі — постанова № 2). Вона визначає мінімальні розміри зарплати для окремих категорій працівників -  якщо для усіх працівників мінімальна заробітна плата на 2023 рік встановлена на рівні 6700,00 грн (у місячному розмірі) та 40,46 грн (у погодинному розмірі), то певні категорії працівників мінімальний розмір заробітної плати значно більший.

Звертаємо Вашу увагу ще раз на терміни - мінімальна заробітна плата – це МЗП, розмір якої гарантовано державою за виконання норми праці усім найманим працівникам в Україні, а мінімальний розмір оплати праці – це інше поняття, це рівень зарплати окремих категорій працівників охорони здоров’я, який має забезпечити заклад охорони здоров’я за певних додаткових умов.

Зокрема, в державних та комунальних заклади охорони здоров’я, які одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, мінімальний розмір оплати праці медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації за виконану у повному обсязі місячну (годинну) норму праці установлюється в межах фонду оплати праці на рівні не менше:

• 20000,00 грн для осіб, які обіймають лікарські посади у заклади охорони здоров’я (крім лікарів-інтернів), посади фармацевтів у заклади охорони здоров’я (крім фармацевтів-інтернів), посади професіоналів у галузі охорони здоров’я заклади охорони здоров’я та посади професіоналів з вищою немедичною освітою у сфері охорони здоров’я;
• 13500,00 грн для осіб, які обіймають посади у заклади охорони здоров’я, віднесені єдиними кваліфікаційними вимогами до посад фахівців (крім лікарів-інтернів та фармацевтів-інтернів).

Зверніть увагу, що постанова № 28, на відміну від минулорічної постанови № 2, не містить норму про те, що такий розмір оплати праці має бути забезпечений лише протягом року (у постанові № 2 йшлося про 2022 рік). Тобто формально постанова № 28 застосовується з 1 січня 2023 року (п. 4 постанови № 28) і не обмежена строком (має виконуватися не лише протягом 2023 року).

Це можна пояснити тим, що її прийнято на виконання норм ч. 4 ст. 8 Закону про оплату праці (дослівно - мінімальний розмір оплати праці медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації державних та комунальних закладів охорони здоров’я визначається Кабінетом Міністрів України, у тому числі з дотриманням гарантій щодо мінімальної заробітної плати)).

Також це відповідає п. «ж» ч. 1 ст. 77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 р. № 2801 – «Медичні і фармацевтичні працівники мають право на:

….

оплату праці у державних та комунальних закладах охорони здоров’я у розмірі, не нижчому, ніж визначено Кабінетом Міністрів України, у тому числі з дотриманням гарантій щодо мінімальної заробітної плати;».

Усі заклади охорони здоров’я державної та комунальної форм власності —які отримують фінансування за пакетами медичних послуг від НСЗУ, а також ті, що повністю фінансуються за рахунок бюджету повинні виконувати норми постанови № 28.

Заклад охорони здоров’я має відповідати таким ознакам (одночасно):

1) відповідає визначенню заклади охорони здоров’я, наведеному в Основах законодавства України про охорону здоров’я»;

2) внесений у Перелік закладів охорони здоров’я, затверджений наказом МОЗ від 28.10.2002 р. № 385  та/або Перелік закладів охорони здоров’я та програм у галузі охорони здоров’я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету, затверджений постановою КМУ від 16.05.2011 р. №501.

3) має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, отриману відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 р. № 222-VIII  та постанови КМУ від 02.03.2016 р. № 285 «Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики»

Свого часу МОЗ України надавали роз’яснення про застосування постанови № 2 (лист МОЗ від 28.01.2022 р. № 10-13/2496/2-22). При цьому в постанові № 2 не було вказано про наявність у заклади охорони здоров’я медичної ліцензії. А от у постанові № 28 у п.п. 1 п. 1 вже прямо передбачено про установлення таких мінімальних розмірів у в державних та комунальних заклади охорони здоров’я, «які одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики».

Інша відмінність - у п.п. 3 п. 1 постанови № 28 зазначено, що не зобов’язані забезпечувати встановлений цією постановою рівень мінімальної оплати державні та комунальні заклади охорони здоров’я, які мають укладені з НСЗУ договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, якщо витрати на оплату праці з нарахуваннями за поточний місяць, що розраховані відповідно з урахування дотримання мінімального рівня (20000,00 грн та 13000,00 грн для відповідних працівників), перевищують 85 % отриманих у поточному місяці грошових коштів з урахуванням накопичених залишків. У такому випадку мінімальний розмір оплати праці медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації у такому місяці установлюється в межах наявного фонду оплати праці відповідно до локальних умов оплати праці, але в розмірі не менше ніж МЗП, яку Закономпродержбюджет-2023встановлено на рівні 6700,00 грн (у місячному розмірі) та 40,46 грн (у погодинному розмірі).

Крім того, не зобов’язані виконувати  постанову № 28, зокрема:

1) приватні заклади охорони здоров’я;

2) заклади та установи, які віднесені до заклади охорони здоров’я, але не мають ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики;

3) юридичні особи, які не є закладами охорони здоров’я, але в яких працюють медичні працівники.

Наприклад, сестри медичні, які працюють у закладі освіти, не мають права на підвищений рівень МЗП. Тільки в разі, якщо така особа працює у закладі охорони здоров’я комунальної або державної форм власності, то саме там їй мають забезпечити мінімальний рівень зарплати не менше 13500,00 грн.

Працівники, які мають право на підвищену МЗП.

Потрібно керуватися

1. Випуском 78 «Охорона здоров’я» ДКХП, затвердженим наказом МОЗ від 29.03.2002 № 117.

2. Переліком лікарських посад у закладах охорони здоров’я, Переліком посад фармацевтів у закладах охорони здоров’я, Переліком посад фахівців з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я, затвердженими наказом МОЗ від 28.10.2002 № 385.

3. Переліком посад фахівців у галузі охорони здоров’я у закладах охорони здоров’я, Переліком посад професіоналів у галузі охорони здоров’я у закладах охорони здоров’я, затвердженими наказом МОЗ від 25.03.2019 № 668.

4. Переліком посад професіоналів з вищою немедичною освітою, затвердженим наказом МОЗ від 24.02.2021 № 346.

Як бачимо, кількість посад працівників, яким потрібно забезпечити мінімальний рівень оплати праці не менше 20000,00/13500,00 грн з 2023 року дещо збільшена. Втім, як і у 2022 році, такий рівень оплати праці не стосується молодших медичних сестер, санітарок-прибиральниць — це посади робітників. На жаль, адже вклад цих працівників в допомогу хворим та потерпілим добре відомий.

Зверніть увагу, у постанові № 28 відсутні обмеження щодо права на підвищений рівень мінімального розміру оплати праці медичних працівникам, які надають платні послуги. Інакше кажучи, якщо вони входять до зазначеного вище Переліку, то їм також слід забезпечувати встановлений мінімальний рівень зарплати.

Зауважте, що в листі від 28.01.2022 р. № 10-13/2496/2-22 МОЗ надав роз’яснення щодо права на підвищений рівень МЗП для керівників заклади охорони здоров’я та їх заступників. Зокрема, для реалізації такого права зазначеним працівникам необхідно:

• відповідно до посадових обов’язків надавати медичну допомогу пацієнтам в період їх обстеження і лікування та/або безпосередньо надавати медичну допомогу пацієнту, збирати анамнестичні дані, призначати лікування пацієнту;

та

• мати чинний сертифікат «лікаря-спеціаліста» або сертифікат, дія якого продовжена відповідно до законодавства України.

Цього року у постанові № 28 головна умова — займати лікарські посади, до яких віднесено і керівників. Але умови та розміри оплати праці керівників закладів охорони здоров’я, що діють в організаційно-правовій формі КНП, регулюються постановою КМУ «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об’єднань державних підприємств» від 19.05.1999 р. № 859. При цьому керівник КНП, на думку експертів, не має права на виплати, не передбачені постановою № 859. Чекаємо офіційного роз’яснення щодо цього.

Не мають права на підвищення медичні працівники, які залучені виключно до надання первинної медичної допомоги (лікарі або інші медичні працівники, які працюють під керівництвом таких лікарів) у разі, коли лікаря обрали менше ніж 70 % пацієнтів оптимального обсягу практики первинної медичної допомоги.

Первинних закладів охорони здоров’я стосуються обидві умови з п.п. 3 п. 1 постанови № 28. Зокрема, вимоги щодо забезпечення мінімального рівня оплати праці не поширюються на такий первинний заклади охорони здоров’я, якщо укладено з НСЗУ договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій і при цьому витрати на оплату праці з нарахуваннями за поточний місяць, що розраховані виходячи з мінімальних розмірів 20000,00/13500,00 грн, перевищують 85 % отриманих у поточному місяці грошових коштів з урахуванням накопичених залишків (абз. 2 п.п. 3 п. 1 постанови № 28). У цьому випадку всім працівникам у такому місяці нараховують оплату праці відповідно до локальних умов оплати праці, без дотримання рівня 20000,00/13500,00 грн.

Якщо ж умова абз. 2 п.п. 3 п. 1 постанови № 28 про перевищення 85 % не стосується такого первинного закладу охорони здоров’я, то частини працівників норма про оплату не менше 20000,00/13500,00 грн все одно може не стосуватися у випадку, передбаченому абз. 3 п.п. 3 п. 1 постанови № 28. Зокрема, нараховувати оплату праці відповідно до локальних умов оплати праці без дотримання рівня 20000,00/13500,00 грн доведеться лікарям або іншим медичним працівникам, які працюють під керівництвом таких лікарів, у разі, коли лікаря обрали менше ніж 70 % пацієнтів оптимального обсягу практики первинної медичної допомоги.

А от зарплата інших працівників заклади охорони здоров’я (медиків, фармацевтів, реабілітологів), які не входять до такої команди, має бути забезпечена виходячи з норм постанови № 28 на рівні 20000,00/13500,00 грн.

Порядок забезпечення мінімального рівня оплати праці.

Мінімальний рівень оплати праці за місяць забезпечується працівнику за повністю виконану норму праці. Інакше кажучи, нарахувати зарплату працівнику в розмірі не менше 20000,00/13500,00 грн (ідеться саме про суму до нарахування, а не до виплати - роз’яснення Мінекономіки в листі від 23.02.2022 р. № 4708-06/8717-07, див.додаток 2) необхідно, якщо працівник:

• • відпрацював всі робочі дні (години) у місяці за графіком роботи при почасовій оплаті праці;
  • виконав норму виробітку за місяць при відрядній оплаті праці, відпрацювавши всі робочі дні (години).

У той же час роботодавець не зобов’язаний виконувати вимоги постанови № 28, якщо:

• працівник не відпрацював жодного робочого дня протягом місяця;
• працівник-відрядник не виконав норму виробітку;
• весь місяць був простій — період простою слід оплатити виходячи не менше, ніж з 2/3 окладу, але дотягувати зарплату до рівня 20000,00/13500,00 грн не потрібно.

Звісно, що норми п.п. 1 п. 1 постанови № 28 не актуальні для роботодавців, у яких відповідно до локальних умов оплати праці і так забезпечується фактичне нарахування зарплати працівникам у сумі більше ніж 20000,00/13500,00 грн.

Якщо не виконана норма праці.

Це може статися через те, що:

1) працівнику встановлено неповний робочий час (неповний робочий час, неповний робочий день або їх поєднання);

2) працівника прийнято/звільнено і при цьому відпрацьовано не всі робочі дні за графіком роботи;

3) у місяці є дні, оплачені за середнім заробітком: тимчасова непрацездатність, відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, оплачувана відпустка, курси підвищення кваліфікації, інші періоди, оплачені за середнім заробітком відповідно до Порядку № 100;

4) був встановлений простій;

5) є неоплачувані періоди: відпустка без збереження зарплати (ст. 25, 26 Закону про відпустки), військова служба (в тому числі за мобілізацією), прогул, відпустка для догляду за дитиною до 3 (6) років, неоплачувана тимчасова непрацездатність;

6) інші випадки, коли у робочі дні за графіком роботи працівник не працював.

У такому разі мінімальний рівень зарплати визначається виходячи з установленого мінімального розміру в розрахунку виконаної норми праці (20000,00 грн або 13500,00 грн) та пропорційно:

• частині зайнятості (для неповного робочого часу) або відпрацьованому часу (для інших випадків) — для почасової оплати праці;
• виконаній нормі виробітку — для відрядної оплати праці при повністю відпрацьованому місяці.

Далі для виконання вимог постанови № 28 фактичний заробіток порівнюють з визначеним мінімальним рівнем зарплати у розмірі, пропорційному фактично відпрацьованому часу або виконаній нормі праці.

Гарантію слід виконувати як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом і також пропорційно зайнятості. Якщо ж працівник суміщає посади в межах одного трудового договору, то нараховану йому зарплату (у тому числі доплату за суміщення) треба порівнювати з мінімальним рівнем зарплати, установленим постановою № 28 для основної посади. У цьому випадку немає підстав для забезпечення працівнику мінімального рівня зарплати і за основною посадою, і за суміщуваною, адже він таку роботу (за доплату) виконує у свій основний час, тобто в межах виконання однієї норми праці.

Що враховувати при визначенні мінімального рівня зарплати.

Під час обчислення розміру зарплати працівника для забезпечення її мінімального розміру враховуються (у постанові № 28 є така пряма норма в абз. 5 п.п. 1 п. 1):

• основна заробітна плата;
• додаткова заробітна плата;
• інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Необхідно враховувати всі зарплатні виплати, які включаються у фонд оплати праці згідно з Інструкцією № 5 - тобто виплати, які є складовими основної та додаткової зарплати, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які пов’язані з виконанням норми праці.

Не враховуються для виконання вимог постанови № 28:

• виплати за невідпрацьований час (відпускні, оплата курсів підвищення кваліфікації, оплата днів донорства, оплата простою тощо);
• виплати, що не пов’язані з виконанням норми праці (зокрема, систематична матеріальна допомога, премії до святкових та ювілейних дат, компенсація відпускних тощо);
• виплати за роботу понад норму (зокрема, оплата за роботу у вихідні або святкові дні, що не передбачена графіком роботи і проведена понад норму робочого часу (не надавався інший день відпочинку), оплата надурочних годин, оплата за години чергування понад норму).

Виплати для забезпечення мінімального рівня зарплати.

КНП на сьогодні мають право у колективному договорі використовувати Умови оплати праці… за наказом МОЗ №308/519 (положення яких відповідають вимогам Постанови КМУ «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 30.08.2002 р. № 1298.

Такі КНП згідно з абз. 6 п.п. 1 п. 1 постанови № 28 можуть підняти розмір загальної зарплати працівників (медиків, фармацевтів та реабілітологів) за рахунок збільшення розміру надбавок, зазначених у п.п. «а» п.п. 2 п. 3 постанови № 1298, а саме надбавки:

• за високі досягнення у праці;
• за виконання особливо важливої роботи (на строк її виконання);
• за складність, напруженість у роботі, які встановлюються в розмірі до 50 % посадового окладу (тарифної ставки).

Тобто розмір таких надбавок може бути більше 50 %. Це не буде порушенням, але в наказі на встановлення такої доплати у розмірі більше 50 % варто послатися на те, що це рішення прийнято серед іншого і на виконання норм постанови № 28.

Зверніть увагу - надбавки, встановлені з урахуванням положень абз. 6 п.п. 1 п. 1 постанови № 28, не враховуються під час установлення доплат та інших надбавок медичним працівникам, фармацевтичним працівникам та фахівцям з реабілітації державних та комунальних заклади охорони здоров’я.

Тобто ці надбавки, а також інші виплати (доплати, премії) не можна враховувати при визначенні розміру інших надбавок і доплат. Торік для застосування постанови № 2 МОЗ роз’яснювало, що такі надбавки не враховуються під час установлення доплат та інших надбавок медичним працівникам заклади охорони здоров’я, в тому числі додаткової ковід-доплати у розмірі до 300 % (див. лист МОЗ від 10.02.2022 р. № 03.2-08/4035/2-22  - додаток 3). З огляду на ідентичність цих норм, вважають це роз’яснення актуальним і для норм постанови № 28.

Отже, для досягнення мінімального рівня зарплати, визначеного постановою № 28, роботодавець має право збільшити розмір зазначених надбавок (наприклад, до 55 % посадового окладу і більше). Вважають, що таке підвищення розміру надбавок не потребує внесення змін до колективного договору, оскільки таке підвищення передбачено нормою постанови № 28. А от видати відповідний наказ керівника потрібно обов’язково. Якщо такий наказ видано у 2022 році, то новий наказ все одно необхідно видавати, адже з 2023 року таке збільшення розміру надбавки передбачено вже не постановою № 2, а постановою № 28, на яку потрібно посилатися у такому наказі цього року.

На сьогодні вже є багато КНП, які в Положенні про оплату праці колективного договору затвердили власну тарифну сітку, тобто не використовують ЄТС за постановою №1298, для забезпечення мінімального розміру зарплати мають інший спосіб. В таких КНП можна використати складові зарплати, які передбачені умовами оплати праці, встановленими у колективному договорі. Але є й інші варіанти, наприклад - встановити ще одну доплату - доплату на виконання постанови № 28.

До слова, Мінекономіки було не проти встановити таку доплату для постанови № 2: «Для забезпечення виконання підпункту 1 пункту 1 Постанови № 2 закладами охорони здоров’я комунальної форми власності, в тому числі комунальними некомерційними підприємствами, можуть встановлюватися додаткові доплати та надбавки медичним працівникам. Зазначене питання вирішується КНП самостійно відповідно до статті 97 КЗпП, статті 15 Закону № 108/95-ВР» (лист Мінекономіки від 23.02.2022 р. № 4708-06/8717-07 – додаток 4). Тому вважають, що це можна робити і зараз на виконання норм постанови № 28, тим паче, що ця постанова не обмежена у часі.

Інший спосіб - встановити надбавки або доплати з переліку, наведеного в Інструкції № 5 та/або забезпечувати мінімальний розмір зарплати за рахунок премій (радимо у такому випадку обрати щомісячні премії — це допоможе уникнути складнощів під час розрахунку відпускних).

Насамкінець, радикальний варіант — підвищити оклади працівників.

У випадках, коли збільшений розмір окладів або внесений до колдоговору збільшений розмір надбавок або доплат, слід пам’ятати про складнощі в разі погіршення умов праці, якщо їх доведеться зменшувати. За загальним правилом зменшити зарплату можна, повідомивши про це працівників (доцільно письмово) не пізніше ніж за 2 місяці (ст. 32, 103 КЗпП, ст. 29 Закону про оплату праці). Але в період воєнного стану повідомлення має бути зроблене до настання відповідної події (ч. 2 ст. 3 Закону № 2136), тобто можна сьогодні попередити, а з наступного дня – зменшити оплату праці.

Диференціація зарплати.

Цей процес для медиків, і з 2023 року — для фармацевтів та реабілітологів, відбувається шляхом встановлення доплат та надбавок з урахуванням складності, відповідальності та умов виконуваної роботи, кваліфікації працівника, результатів його роботи (п.п. 1 п. 1 постанови № 28).

Цікаво, що відповідні положення постанови № 28 не так категорично, як у постанові №2 встановлюють диференціацію як обов’язок. Разом з тим, у випадку, коли у закладу охорони здоров’я є фінансові можливості, доцільно все ж таки диференціацію зарплати здійснювати, адже це відповідає положенням КЗпП та Закону про оплату праці.

У разі якщо у закладі охорони здоров’я є фінансова можливість здійснювати диференціацію, то забезпечити її можна за рахунок:

• виплати локальних доплат та надбавок;
• встановлення доплати на виконання постанови № 28 у фіксованій сумі;
• змінити умови оплати праці, зокрема, підвищення окладів, встановлення нової «вилки» окладів.

Якщо у закладу охорони здоров’я немає фінансових можливостей на диференціацію, то забезпечення мінімального рівня зарплати відповідно до постанови № 28, на жаль, призводить (як і раніше у 2022 році) до вирівнювання зарплат всіх працівників незалежно від їх кваліфікації, складності роботи, результатів роботи та професійних досягнень.

Випадки звільнення забезпечення мінімального рівня зарплати - до 14.01.2023.

Як і минулого року, з постановою № 28 Уряд запізнився, але поширив її дію з 1 січня цього року. У розмірах мінімального рівня зарплати змін не відбулося, проте з’явилися нові категорії працівників, які тепер мають право на підвищений мінімальний розмір оплати праці. Тому слід звернути увагу на наступне.

Якщо до 14.01.2022 р. (до дати набуття чинності постановою № 28) були припинені трудові договори з працівниками, які мають право на підвищений мінімальний розмір оплати праці, потрібно перевірити суму остаточного розрахунку з урахуванням викладеного вище визначення розміру гарантії при неповністю виконаній нормі праці. У разі коли це необхідно, все ж таки потрібно доплатити звільненому працівнику додатну різницю.

(використана інформація з публікацій за авторством Олени Огай, в. о. головної редакторки газети «Медична бухгалтерія», та Катерини Скрипкіної, заступника головного редактора газети «Зарплата та кадрова справа»)

Інформаційно-аналітичний відділ ХООППОЗУ© 2023

Додаток 1

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Лист від 28.01.2022 р. № 10-13/2496/2-22

Міністерство охорони здоров’я України щодо питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності та постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров’я» (далі — постанова № 2) повідомляє.

Під час визначення того, чи поширюється дії постанови № 2 на заклади охорони здоров’я державної або комунальної форми власності варто керуватися наступними нормативно-правовими актами:

• Основами законодавства України про охорону здоров'я (далі — Основи);
• Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності»;
• постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2011 року № 501 «Про затвердження переліку закладів охорони здоров'я та програм у галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України»;
• постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 285 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики» (далі — постанова № 285);
• наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28 жовтня 2002 року № 385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою (асистентів фармацевтів), посад професіоналів у галузі охорони здоров'я, посад фахівців у галузі охорони здоров'я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров'я», у тому числі на структурні підрозділи, що здійснюють медичну діяльність установ, закладів та організацій незалежно від підпорядкування» <…> (далі — наказ № 385);
• наказом Міністерства охорони здоров’я України від 06 липня 2015 року № 408 «Про затвердження Типового положення про університетську клініку вищого навчального закладу (закладу післядипломної освіти) <…>.

Статтею 3 Основ визначено, що заклад охорони здоров’я це юридична особа незалежно від форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основними завданнями яких є забезпечення медичного обслуговування населення та/або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії та забезпечення професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Пунктом 15 частини першої статті 7 та частиною першою статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» встановлено, що медична практика підлягає ліцензуванню та ліцензіат зобов’язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її отримання — відповідати ліцензійним умовам.

Відповідно до пункту 1 постанови № 2 розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці установлюється у межах фонду оплати праці на 2022 рік:

• на рівні не менше 20000 гривень, для медичних працівників, які займають посади лікарів (крім лікарів-інтернів), та професіоналам з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров’я, а саме: бактеріологи, біохіміки, вірусологи, генетики, ентомологи, імунологи, лаборанти клінічної діагностики, мікробіологи, паразитологи, біологи, зоологи та токсикологи;
• на рівні не менше 13500 гривень для посад молодших спеціалістів з медичною освітою (фахових молодших бакалаврів), фахівцям з початковим рівнем (короткий цикл) вищої медичної освіти, першим (бакалаврський) рівнем вищої медичної освіти і магістрів з медсестринства, а саме працівникам, які займають посади фахівців, визначених у розділі «Фахівці» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров'я. Випуск 78 «Охорона здоров'я», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29 березня 2002 року № 117.

Щодо віднесення посад керівників закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності та їх заступників, начальників структурних підрозділів закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності до посад лікарів доцільно врахувати наступне.

Згідно з частиною першою статті 33 Основ медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров’я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами — підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах.

Пунктом 9 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених постановою № 285, передбачено, що медична практика ліцензіатом провадиться за лікарськими спеціальностями та спеціальностями молодших спеціалістів з медичною освітою, перелік яких затверджений МОЗ.

Так, до Переліку лікарських посад у закладах охорони здоров'я, затвердженого наказом № 385, відносяться посади керівників закладів охорони здоров’я та їх заступників, керівників структурних підрозділів та визначаються лікарські спеціальності для цих посад.

Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров'я. Випуск 78 «Охорона здоров'я», затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29 березня 2002 року № 117, визначив кваліфікаційні характеристики посад керівників і професіоналів.

Також, пунктом 1 розділу IV Положення про деякі заходи безперервного професійного розвитку медичних та фармацевтичних працівників, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22 липня 1993 року № 166 <…> (в редакції наказу Міністерства охорони здоров’я України від 18 серпня 2021 року № 1751), визначено, що лікарем-спеціалістом за однією зі спеціальностей, що передбачена Переліком лікарських посад у закладах охорони здоров’я, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28 жовтня 2002 року № 385 <…>, може бути лікар, який закінчив інтернатуру за цією спеціальністю і має сертифікат лікаря-спеціаліста, а також особа, яка в установленому законодавством порядку допущена до медичної практики, пройшла курси спеціалізації або стажування та має необхідну за програмою теоретичну і практичну підготовку за своєю спеціальністю, володіє сучасними методами профілактики, діагностики, лікування і реабілітації.

Враховуючи вищезазначене, керівники закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності та їх заступники, керівники структурних підрозділів закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності, які відповідно до посадових обов’язків надають медичну допомогу пацієнтам в період їх обстеження і лікування та/або які безпосередньо надають медичну допомогу пацієнту, збирають анамнестичні дані, призначають лікування пацієнту та мають діючий сертифікат «лікаря-спеціаліста» або сертифікат, дія якого продовжена відповідно до законодавства України, мають право на встановлення розміру нарахованої заробітної плати за повністю виконану місячну (годинну) норму праці на рівні не менше 20000 гривень.

Додатково інформуємо, що листи Міністерства охорони здоров’я України не є нормативно-правовими актами, мають лише роз’яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не встановлюють нових правових норм.

Заступник Міністра                    Петро ЄМЕЦЬ

Додаток 2

МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Лист

від 23.02.2022 р. № 4708-06/8717-07

Головному редактору

газети «Зарплата та кадрова справа»

Вікторії ЗМІЄНКО

Міністерство економіки України розглянуло Ваше звернення <…> щодо практичного застосування норм постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 р. № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров’я» (далі — Постанова № 2) та повідомляє.

1) чи поширюються норми Постанови № 2 на комунальні некомерційні заклади охорони здоров’я (далі — КНП)? Яким чином забезпечувати виконання Постанови № 2 для медичних працівників КНП?

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Постанови № 2 її норми поширюються на медичних працівників закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності.

За інформацією МОЗ, викладеною у листі до Мінекономіки від 18.02.2022 р. № 10-10/4849/2-22, під час визначення сфери поширення дії Постанови № 2 доцільно керуватися такими нормативно-правовими актами:

• Основи законодавства України про охорону здоров’я (далі — Основи);
• Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності»;
• постанова КМУ від 16.05.2011 р. № 501 «Про затвердження переліку закладів охорони здоров’я та програм у галузі охорони здоров’я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України»;
• постанова КМУ від 02.03.2016 р. № 285 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики»;
• наказ МОЗ від 28.10.2002 р. № 385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою (асистентів фармацевтів), посад професіоналів у галузі охорони здоров’я, посад фахівців у галузі охорони здоров’я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров’я», у тому числі структурних підрозділах, що здійснюють медичну діяльність установ, закладів та організацій незалежно від підпорядкування <…>;
• наказ МОЗ від 06.07.2015 р. № 408 «Про затвердження Типового положення про університетську клініку вищого навчального закладу (закладу післядипломної освіти) <…>.

Статтею 3 Основ визначено, що заклад охорони здоров’я це юридична особа незалежно від форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основними завданнями яких є забезпечення медичного обслуговування населення та/або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії та забезпечення професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Пунктом 15 частини першої статті 7 та частиною першою статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» встановлено, що медична практика підлягає ліцензуванню та ліцензіат зобов’язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її отримання — відповідати ліцензійним умовам.

Відповідно до Типової форми договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. № 410, надавач медичних послуг зобов’язаний протягом строку дії договору забезпечувати виплату заробітної плати у розмірі не меншому, ніж передбачено підпунктом 1 пункту 1 Постанови № 2.

Для медичних працівників, які залучені виключно до надання первинної медичної допомоги (лікарів або молодших спеціалістів з медичною освітою (фахових молодших бакалаврів), фахівців з початковим рівнем (короткий цикл) вищої освіти, першим (бакалаврський) рівнем вищої медичної освіти і магістрів з медсестринства, які входять до команди з надання первинної медичної допомоги такого лікаря), норми Постанови № 2 застосовуються у разі, коли лікаря обрали не менше ніж 70 % пацієнтів оптимального обсягу практики первинної медичної допомоги.

Умови оплати праці працівників КНП встановлюються відповідно до статті 97 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП), статті 15 Закону України «Про оплату праці» (далі — Закон № 108/95-ВР), якими визначено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Для забезпечення виконання підпункту 1 пункту 1 Постанови № 2 закладами охорони здоров’я комунальної форми власності, в тому числі комунальними некомерційними підприємствами, можуть встановлюватися додаткові доплати та надбавки медичним працівникам. Зазначене питання вирішується КНП самостійно відповідно до статті 97 КЗпП, статті 15 Закону № 108/95-ВР.

У разі необхідності протягом строку дії колективного договору до нього можуть вноситися зміни і доповнення, зокрема щодо умов оплати праці, за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором (згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди»).

Разом з тим, у межах фонду оплати праці здійснюється диференціація заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності шляхом встановлення доплат та надбавок з урахуванням складності, відповідальності та умов виконуваної роботи, кваліфікації працівника, результатів його роботи.

2) щодо особливостей застосування підпункту 3 пункту 1 Постанови № 2 для комунальних некомерційних підприємств

Відповідно до підпункту 3 пункту 1 надбавки, установлені з урахуванням положень підпункту 2 пункту 1 цієї постанови (передбачені у підпункті «а» підпункту 2 пункту 3 постанови КМУ від 30.08.2002 р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери»), не враховуються під час установлення доплат та інших надбавок медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності.

Керуючись аналогією права, надбавки, що нараховуються медичним працівникам КНП на виконання положень Постанови № 2, не враховуються під час встановлення інших складових додаткової заробітної плати.

3) щодо нарахування та виплати заробітної плати у розмірі 20000 (13500) гривень

Підпунктом 1 пункту 1 Постанови № 2 встановлені розміри нарахованої заробітної плати, тобто до здійснення обов’язкових відрахувань відповідно до чинного законодавства.

У разі встановлення медичному працівнику неповного робочого дня або неповного робочого тижня, а також під час невиконання працівником у повному обсязі встановленої норми тривалості робочого часу оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часу.

Водночас зазначаємо, що листи Міністерства не є нормативно-правовими актами, мають інформаційний, роз’яснювальний та рекомендаційний характер.

Заступник

Міністра з питань цифрового розвитку,

цифрових трансформацій і цифровізації                                         Ігор ДЯДЮРА

Додаток 3

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Лист

від 10.02.2022 р. № 03.2-08/4035/2-22

Міністерство охорони здоров’я України розглянуло <…> звернення <…> видавничої групи «АС» щодо застосування змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 р. № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров’я» (далі — постанова № 2), та в межах компетенції повідомляє.

Під час визначення того, чи поширюється дія постанови № 2 на заклади охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, варто керуватися такими нормативно-правовими актами:

• Основи законодавства України про охорону здоров’я (далі — Основи);
• Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності»; постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 2011 року № 501 <...>;
• постанова Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 285 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики» (далі — постанова № 285);
• наказ Міністерства охорони здоров’я України від 28 жовтня 2002 року № 385 <…> (далі — наказ № 385);
• наказ Міністерства охорони здоров’я України від 06 липня 2015 року № 408 <…>.

Статтею 3 Основ визначено, що заклад охорони здоров’я — це юридична особа незалежно від форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основними завданнями яких є забезпечення медичного обслуговування населення та/або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії та забезпечення професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Пунктом 15 частини першої статті 7 та частиною першою статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» визначено, що медична практика підлягає ліцензуванню та ліцензіат зобов’язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її отримання — відповідати ліцензійним умовам.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 постанови № 2 розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці встановлюється у межах фонду оплати праці на 2022 рік:

• на рівні не менше 20000 гривень для медичних працівників, які займають посади лікарів (крім лікарів-інтернів), та професіоналам з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров’я;
• на рівні не менше 13500 гривень для посад молодших спеціалістів з медичною освітою (фахових молодших бакалаврів), фахівцям з початковим рівнем (короткий цикл) вищої медичної освіти, першим (бакалаврський) рівнем вищої медичної освіти і магістрів з медсестринства.

Крім того, пунктом 2 постанови № 2 внесено зміни у додаток 3 до Типової форми договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 410 <...>, доповнивши підпунктом 9 такого змісту:

«9) забезпечувати виплату заробітної плати у розмірі не меншому, ніж передбачено цим підпунктом.

Заробітна плата медичного працівника закладу охорони здоров’я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці встановлюється у розмірі:

не менше ніж 20000 гривень для лікарів (крім лікарів-інтернів), професіоналів з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров’я;

не менше ніж 13500 гривень для посад молодших спеціалістів з медичною освітою (фахових молодших бакалаврів), фахівців з початковим рівнем (короткий цикл) вищої освіти, першим (бакалаврський) рівнем вищої медичної освіти і магістрів з медсестринства.

Для медичних працівників, які залучені виключно до надання первинної медичної допомоги (лікарів або молодших спеціалістів з медичною освітою (фахових молодших бакалаврів), фахівців з початковим рівнем (короткий цикл) вищої освіти, першим (бакалаврський) рівнем вищої медичної освіти і магістрів з медсестринства, які входять до команди з надання первинної медичної допомоги такого лікаря), цей підпункт застосовується у разі, коли лікаря обрали не менше ніж 70 відсотків пацієнтів оптимального обсягу практики первинної медичної допомоги.

У разі встановлення медичному працівнику неповного робочого дня або неповного робочого тижня, а також під час невиконання працівником у повному обсязі встановленої норми тривалості робочого часу вимога щодо розміру оплати праці, передбачена цим підпунктом, застосовується пропорційно до відпрацьованого часу».

Для забезпечення виплати заробітної плати у закладах охорони здоров’я, які за організаційно-правовою формою функціонують як комунальні некомерційні підприємства, умови оплати праці визначаються з урахуванням статті 97 Кодексу законів про працю України та статті 15 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про колективні договори і угоди», а саме: форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Враховуючи вищезазначене, норми постанови № 2 поширюються на заклади охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, в тому числі на комунальні некомерційні підприємства.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 постанови № 2 граничний розмір надбавок, передбачених у підпункті «а» підпункту 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298 <…> (далі — постанова № 1298), може бути збільшений для досягнення розміру нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, передбаченого підпунктом 1 пункту 1 постанови № 2.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це — винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це — винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, для закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, які застосовують постанову № 1298, граничний розмір надбавок, передбачених у підпункті «а» підпункту 2 пункту 3 постанови № 1298, може лише бути збільшений для досягнення розміру нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, передбаченого підпунктом 1 пункту 1 постанови № 2.

Крім того, для забезпечення виконання підпункту 1 пункту 1 постанови № 2 закладами охорони здоров’я комунальної форми власності, в тому числі комунальними некомерційними підприємствами, можуть встановлюватися додаткові доплати та надбавки медичним працівникам, які необхідно унормувати в колективному договорі та у локальних документах на оплату праці закладу охорони здоров’я комунальної форми власності.

Відповідно до підпункту 3 пункту 1 постанови № 2 надбавки, встановлені з урахуванням положень підпункту 2 пункту 1 постанови № 2, не враховуються під час установлення доплат та інших надбавок медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2020 р. № 246 <...> (далі — постанова № 246), установлено, що на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, визначений Кабінетом Міністрів України в акті про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СОVID-19), до завершення здійснення зазначених заходів встановлюється додаткова доплата у розмірі до 300 відсотків заробітної плати (посадового окладу (з підвищеннями)) з урахуванням передбачених законодавством обов’язкових доплат та надбавок.

Таким чином, надбавки, встановлені з урахуванням положень підпункту 2 пункту 1 постанови № 2, не враховуються під час установлення доплат та інших надбавок медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, в тому числі додаткової доплати у розмірі до 300 відсотків заробітної плати, визначеної постановою № 246.

<...> розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, передбачений підпунктом 1 пункту 1 постанови № 2, включає в себе обов’язкові податки та платежі згідно з законодавством України.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 постанови № 2, у разі встановлення медичному працівнику неповного робочого дня або неповного робочого тижня, а також під час невиконання працівником у повному обсязі встановленої норми тривалості робочого часу вимога щодо розміру оплати праці, передбачена підпунктом 1 пункту 1 постанови № 2, застосовується пропорційно до відпрацьованого часу.

Отже, у разі встановлення медичному працівнику неповного робочого дня або неповного робочого тижня, а також під час невиконання працівником у повному обсязі встановленої норми тривалості робочого часу (відпустка, тимчасова непрацездатність, інша причина відсутності на робочому місці) вимога щодо розміру оплати праці, передбачена підпунктом 1 пункту 1 постанови № 2, застосовується пропорційно до відпрацьованого часу. <...>

Перший заступник Міністра                        Олександр КОМАРІДА

Додаток 4

МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 23.02.2022 р. № 4708-06/8717-07

Щодо застосування змін, внесених постановою КМУ від 12.01.2022 р. № 2

Міністерство економіки України розглянуло Ваше звернення <…> щодо практичного застосування норм постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 р. № 2 “Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров’я” (далі – Постанова № 2) та повідомляє.

1) чи поширюються норми Постанови № 2 на комунальні некомерційні заклади охорони здоров’я (далі – КНП)? Яким чином забезпечувати виконання Постанови № 2 для медичних працівників КНП?

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Постанови № 2 її норми поширюються на медичних працівників закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності.

За інформацією МОЗ, викладеною у листі до Мінекономіки від 18.02.2022 р. № 10-10/4849/2-22, під час визначення сфери поширення дії Постанови № 2 доцільно керуватися такими нормативно-правовими актами:

• Основи законодавства України про охорону здоров’я (далі – Основи);
• Закон України “Про ліцензування видів господарської діяльності”;
• постанова КМУ від 16.05.2011 р. № 501 “Про затвердження переліку закладів охорони здоров’я та програм у галузі охорони здоров’я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України”;
• постанова КМУ від 02.03.2016 р. № 285 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики”;

• наказ МОЗ від 28.10.2002 р. № 385 “Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою (асистентів фармацевтів), посад професіоналів у галузі охорони здоров’я, посад фахівців у галузі охорони здоров’я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров’я”, у тому числі структурних підрозділах, що здійснюють медичну діяльність установ, закладів та організацій незалежно від підпорядкування <…>;
• наказ МОЗ від 06.07.2015 р. № 408 “Про затвердження Типового положення про університетську клініку вищого навчального закладу (закладу післядипломної освіти)” <…>.

Статтею 3 Основ визначено, що заклад охорони здоров’я це юридична особа незалежно від форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основними завданнями яких є забезпечення медичного обслуговування населення та/або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії та забезпечення професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Пунктом 15 частини першої статті 7 та частиною першою статті 9 Закону України “Про ліцензування видів господарської діяльності” встановлено, що медична практика підлягає ліцензуванню та ліцензіат зобов’язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її отримання – відповідати ліцензійним умовам.

Відповідно до Типової форми договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. № 410, надавач медичних послуг зобов’язаний протягом строку дії договору забезпечувати виплату заробітної плати у розмірі не меншому, ніж передбачено підпунктом 1 пункту 1 Постанови № 2.

Для медичних працівників, які залучені виключно до надання первинної медичної допомоги (лікарів або молодших спеціалістів з медичною освітою (фахових молодших бакалаврів), фахівців з початковим рівнем (короткий цикл) вищої освіти, першим (бакалаврський) рівнем вищої медичної освіти і магістрів з медсестринства, які входять до команди з надання первинної медичної допомоги такого лікаря), норми Постанови № 2 застосовуються у разі, коли лікаря обрали не менше ніж 70 % пацієнтів оптимального обсягу практики первинної медичної допомоги.

Умови оплати праці працівників КНП встановлюються відповідно до статті 97 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП), статті 15 Закону України “Про оплату праці” (далі – Закон № 108/95-ВР), якими визначено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Для забезпечення виконання підпункту 1 пункту 1 Постанови № 2 закладами охорони здоров’я комунальної форми власності, в тому числі комунальними некомерційними підприємствами, можуть встановлюватися додаткові доплати та надбавки медичним працівникам. Зазначене питання вирішується КНП самостійно відповідно до статті 97 КЗпП, статті 15 Закону № 108/95-ВР.

У разі необхідності протягом строку дії колективного договору до нього можуть вноситися зміни і доповнення, зокрема щодо умов оплати праці, за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором (згідно зі статтею 14 Закону України “Про колективні договори і угоди”).

Разом з тим, у межах фонду оплати праці здійснюється диференціація заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності шляхом встановлення доплат та надбавок з урахуванням складності, відповідальності та умов виконуваної роботи, кваліфікації працівника, результатів його роботи.

2) щодо особливостей застосування підпункту 3 пункту 1 Постанови № 2 для комунальних некомерційних підприємств

Відповідно до підпункту 3 пункту 1 надбавки, установлені з урахуванням положень підпункту 2 пункту 1 цієї постанови (передбачені у підпункті “а” підпункту 2 пункту 3 постанови КМУ від 30.08.2002 р. № 1298 “Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери”), не враховуються під час установлення доплат та інших надбавок медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності.

Керуючись аналогією права, надбавки, що нараховуються медичним працівникам КНП на виконання положень Постанови № 2, не враховуються під час встановлення інших складових додаткової заробітної плати.

3) щодо нарахування та виплати заробітної плати у розмірі 20000 (13500) гривень

Підпунктом 1 пункту 1 Постанови № 2 встановлені розміри нарахованої заробітної плати, тобто до здійснення обов’язкових відрахувань відповідно до чинного законодавства.

У разі встановлення медичному працівнику неповного робочого дня або неповного робочого тижня, а також під час невиконання працівником у повному обсязі встановленої норми тривалості робочого часу оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часу.

Водночас зазначаємо, що листи Міністерства не є нормативно-правовими актами, мають інформаційний, роз’яснювальний та рекомендаційний характер.

Заступник

Міністра з питань цифрового розвитку,

цифрових трансформацій і цифровізації                                Ігор ДЯДЮРА