Інше

Питання:
чи не суперечить чинному законодавству положення статуту КНП про керівника, якщо на сьогодні в статуті КНП, затвердженому місцевою радою, зазначена посада «головний лікар» ?

Відповідь:

головний лікар може продовжувати виконувати свої обов’язки на такій посаді до проведення нового конкурсу після закінчення терміну контракту. Але наступний конкурс може бути виключно на посаду директора (чи генерального директора) КНП, оскільки мати в штатному розписі посаду головного лікаря після 01.01.2019 неможливо, тому що вона виключена з чинної редакції ДКХП 78.

Детальна відповідь: 

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України).

Заклад охорони здоров’я (далі – ЗОЗ) провадить свою діяльність на підставі статуту, який затверджує власник закладу (уповноважений ним орган) – певна місцева рада. Керівником ЗОЗ будь-якої форми власності можна призначити лише особу, яка відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам. Їх установлює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я (ч. 7—8 ст. 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 № 2801-XII; п. 28 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 № 285). В цьому сенсі таким центральним органом є МОЗ.

Відповідно до редакції Державного класифікатора - ДКХП 78, яка діяла до 01.01.2019, назва посади керівника ЗОЗ могла бути: «генеральний директор», або «директор», або «головний лікар». Аналогічний перелік назв керівних посад (а також «головний державний санітарний лікар — головний лікар», «начальник», «завідувач») закріплений у «Переліку лікарських посад у закладах охорони здоров’я», затвердженому наказом МОЗ від 28.10.2002 № 385 (далі — Перелік № 385). Цей наказ упорядковує назви закладів охорони здоров’я та назви посад лікарських, провізорських, професіоналів і фахівців у галузі охорони здоров’я  у всіх документах, що стосуються мережі та штатних розписів.

Тобто керівник медзакладу, згідно з чинною раніше редакцією ДКХП 78, мав поєднувати у своїй роботі суто управлінські функції але й мати спеціальні знання як медичний працівник. Але Наказом № 1977 МОЗ змінило такі вимоги до керівних посад і розділило ці обов’язки між генеральним директором/директором і медичним директором.

Водночас слід зауважити, що вказані нововведення до Переліку № 385 так і не внесли. Зміни (в часи У. Супрун передбачалось з 1 січня 2022 року виключити посади «генеральний директор», «директор», «начальник», «завідувач» з Переліку лікарських посад), зокрема й запровадження назви посади «медичний директор», МОЗ запланувало проєктом наказу. Повідомлення про оприлюднення цього проєкту розміщене ще 26.06.2019 на офіційному сайті МОЗ ( https://tinyurl.com/y5wk99cd). Тобто до сьогодні посади генерального директора, директора, головного лікаря – це лікарські посади ! 

Відповідно до ДКХП 78, медичний директор за своїми функціональними обов’язками підпорядковується керівнику закладу. Норми Наказу № 1977 набрали чинності з 01.01.2019, крім окремих норм щодо кваліфікаційних вимог генерального директора, (директора)/начальника (завідувача) ЗОЗ. Особи, призначені на посади керівників у сфері охорони здоров’я до набрання чинності усіх положень цього наказу, продовжують виконувати свої обов’язки до проведення нових конкурсів (п. 2 Наказу № 1977).

Отже, у тих медзакладах, де головний лікар після 01.01.2019 продовжує працювати і строк дії його контракту не закінчився, можна одночасно впровадити посади директора (генерального директора) та медичного директора, якщо:

- закінчиться строк дії контракту з головним лікарем;

- головний лікар достроково припинить повноваження з інших причин (звільнення, смерть).

Увести посаду головного лікаря після 01.01.2019 неможливо, оскільки вона не відповідає чинній редакції ДКХП 78, - вона з нього виключена.

Які ж нові кваліфікаційні вимоги ?

Кваліфікаційні вимоги до посади «генеральний директор (директор) закладу охорони здоров’я» визначає ДКХП 78. До 01.01.2022 директор повинен мати вищу освіту II рівня за ступенем магістра за однією зі спеціальностей:

• «Управління та адміністрування» або «Публічне управління та адміністрування»;

• «Право»;

• «Соціальні та поведінкові науки»;

• «Гуманітарні науки»;

• «Охорона здоров’я» зі спеціалізацією «Організація і управління охороною здоров’я».

Важливо, що з 01.01.2022 обов’язковим стане магістерський рівень освіти з управління та адміністрування, навіть якщо ви здобули вищу освіту з права, соціальних та гуманітарних наук чи охорони здоров’я.  Магістерський рівень вищої освіти встановлює стаття 5 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556. Причому рівень спеціаліста, здобутий в минулому,  після того, як цей Закон набрав чинності, прирівнюють до вищої освіти ступеня магістра (п. 2 ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1556).

Тому, якщо головний лікар здобув вищу освіту до прийняття Закону № 1556, отримав диплом спеціаліста за спеціальністю «Охорона здоров’я» та пройшов спеціалізацію з «Організації і управління охороною здоров’я», його освіта на сьогодні відповідає кваліфікаційним вимогам до посади генерального директора (директора).

Якщо ж головний лікар захоче стати генеральним директором (директором) після 01.01.2022, він має додатково здобути освіту за спеціальністю «Управління та адміністрування» або «Публічне управління та адміністрування» за рівнем магістра. Або ж перейти на посаду медичного директора.

У будь-якому разі має бути проведений конкурс на посаду керівника КНП. Порядок укладення контракту з керівником державного чи комунального закладу охорони здоров’я встановлює постанова КМУ від 21.08.2019 № 792 (власне технічна сторона - процедура конкурсу визначена у постанові КМУ від 27.12.2017 № 1094). Постанова №792 також затверджує Типові форми контрактів із керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я, що діє в організаційно-правовій формі установи або комунального некомерційного підприємства. Підстави для припинення дії контракту визначають розділи V обох Типових форм. Одна з таких підстав — закінчення строку дії контракту.

Таким чином, головні лікарі можуть продовжувати виконувати свої обов’язки до проведення нових конкурсів (п. 2 Наказу № 1977).

Орган управління, який укладав контракт із головним лікарем, видає розпорядження про його звільнення за пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (КЗпП) у зв’язку із закінченням строку дії контракту. На підставі розпорядження видають наказ про звільнення головного лікаря.

Тобто орган управління власника лікарні має заздалегідь підготувати та погодити зміни до штатного розпису закладу:

- вивести посаду головного лікаря;

- увести посаду генерального директора (або директора) закладу.

Зміни до штатного розпису уводять в дію наступного дня після звільнення головного лікаря. У цей же день власник лікарні повинен призначити когось зі штатних працівників виконувачем обов’язків директора, котрий обійматиме цю посаду до часу призначення керівника за результатами конкурсу.

Конкурс повинні оголосити протягом трьох робочих днів із моменту, коли виникла вакантна посада – тобто після звільнення головного лікаря (п. 4 Порядку проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров’я, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2017 № 1094; далі — Порядок № 1094).

Конкурс передбачає п’ять етапів:

1) орган управління ухвалює рішення про проведення конкурсу;

2) формує конкурсну комісію, а за необхідності оновлює її склад;

3) конкурсна комісія готується до проведення конкурсу —

оприлюднює оголошення про проведення конкурсу;

приймає документи від осіб, які бажають узяти в ньому участь;

перевіряє документи на відповідність установленим вимогам;

4) безпосередньо проводить конкурс — заслуховує конкурсні пропозиції та проводить співбесіди з кандидатами, визначає переможця;

5) оприлюднює результати конкурсу.

Конкурсна комісія вносить подання до органу управління власника лікарні про призначення на посаду та укладення контракту з переможцем конкурсу. На це орган управління має місяць (абз. 12 п. 1.4.6 Методичних рекомендацій МОЗ з питань перетворення закладів охорони здоров’я з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства від 14.04.2017 № 9).

Важливо враховувати, що назва посади керівника закладу охорони здоров’я визначаються згідно статуту закладу. Тому якщо в статуті керівником визначається головний лікар, потрібно внести зміни не тільки до штатного розпису, а й до статуту. Дата реєстрації змін до статуту має бути до або одночасно з дата введення в дію змін до штатного розпису.

Оскільки до складу конкурсної комісії повинні входити представники трудового колективу і галузевої профспілки, бажано враховувати деякі важливі обставини, які повинні знати в колективі.

Наприклад, особа без медичної освіти може обіймати посаду директора медичного закладу.

Це стало можливим з 1 січня 2019 року. Як ми вказували вище  -  Наказом № 1977 замість посади керівника лікувально-профілактичного закладу (генерального директора, директора, головного лікаря) МОЗ увело дві окремі посади:

- генеральний директор (директор)/начальник (завідувач) закладу охорони здоров’я (для цієї посади наявність освіти за спеціальністю «Охорона здоров’я» є факультативною);

- медичний директор (для цієї посади наявність освіти за спеціальністю «Охорона здоров’я» обов’язкова).

Тому особа, яка, наприклад, має спеціальність «Фінанси, банківська справа та страхування» може претендувати на посаду директора ЗОЗ за умови наявності/отримання післядипломної освіти за спеціалізацією «Організація і управління охороною здоров’я».

Окрім того, законодавство визначає, що особи, які не мають відповідної освіти або стажу роботи, встановлених кваліфікаційними вимогами, але мають достатній практичний досвід й успішно виконують у повному обсязі покладені на них завдання та обов’язки, можуть бути, як виняток, залишені на займаній посаді або призначені на відповідні посади за рекомендацією атестаційної комісії (п. 11 Загальних положень ДКХП. Випуск 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності», затвердженого наказом Мінсоцполітики від 29.12.2004 № 336; далі — ДКХП 1).

У той же час зауважимо, що медична освіта часів СРСР відповідає кваліфікаційним вимогам до посади директора.

Вища освіта отримувалась в університетах, інститутах, академіях та інших навчальних закладах, які визначались як вищі навчальні заклади (ст. 55 Закону УРСР «Про народну освіту» від 28.06.1974 № 2779-VIII, який був чинним, у ситуації, коли лікар отримував диплом за радянських часів).  Документи про вищу освіту державного зразка та додатки до них, видані до набрання чинності постановою КМУ «Про документи про вищу освіту (наукові ступені) державного зразка» від 31.03.2015 № 193 (далі — Постанова № 193), дійсні та не підлягають обміну (абз. 3 п. 2 Постанови № 193). Аналогічне правило встановлювали й інші численні «освітні» нормативні акти з часів здобуття Україною незалежності.

Причому після закінчення повного курсу медінституту, рівень освіти відповідає ІІ рівню вищої освіти. Вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста (повна вища освіта) після набрання чинності нинішнього Закону про вищу освіту прирівнюється до вищої освіти ступеня магістра (пп. 2 п. 2 розд. XV Закону від 01.07.2014 № 1556).

До того ж ні Випуск 78 «Охорона здоров’я», ні Випуск 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників не містять якихось спеціальних правил щодо дипломів про вищу освіту радянського зразка для підтвердження відповідності кваліфікаційним вимогам посад. Не встановлюють вказані нормативні акти також співвідношення рівня освіти та спеціальності за сучасними дипломами про здобуття вищої освіти та дипломами радянського зразка.

Лише варто пам’ятати, що окрім вимог до спеціальності директора закладу охорони здоров’я, МОЗ установлює також інші вимоги до посади:

- наявність спеціалізації «Організація і управління охороною здоров’я»;

- стаж роботи на керівних посадах: для закладів національного рівня — не менше 10 років; обласного рівня — 7 років; районного рівня — 5 років.

Керівники ЗОЗ, які надають тільки первинну медичну допомогу, можуть мати не менше трьох років стажу за основою спеціальністю або одного року на керівних посадах.

Пояснимо також різницю між «директором» і «генеральним директором». Міністерство соціальної політики України у листі від 6 лютого 2019 р. 19/0/193-19 роз’яснює, що відмінність між «Директором» і «Генеральним директором» полягає в тому, що перший керує однією організаційною одиницею (підприємством, організацією, комплексом тощо), а другий — кількома організаційними одиницями, що складають відповідну об’єднану структуру (асоціацію, концерн, об’єднання тощо).

Також потрібно знати, що у закладі, яким керує директор, обов’язково має бути посада медичного директора. Причина: МОЗ Наказом № 1977 розмежувало функції генерального директора (директора) закладу охорони здоров’я та медичного директора.

Директор закладу керує виробничо-господарською та фінансово-економічною діяльністю ЗОЗ, а також відповідає за фінансово-господарські результати діяльності. Кваліфікаційні характеристики посади медичного директора передбачають, що він займається питаннями медицини.

На працівників комунальних і державних закладів законодавство накладає певні обмеження. Керівники державних та комунальних підприємств, їхні заступники, керівники структурних підрозділів та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності (п. 4 Положення № 43). Робота медичного директора не пов’язана з безпосереднім обслуговуванням пацієнтів, тому її не можна вважати медичною діяльністю. Отже, ані директор закладу, ані керівники структурних підрозділів не мають права виконувати обов’язки медичного директора за сумісництвом.

Цікавим є питання – чи можна замість медичного директора увести посаду заступника директора з медчастини?

Для цього потрібно уважно розглянути вимоги ДКХП 78. Професійну назву «заступник директора з медичної частини» утворюють за допомогою похідних слів з уточненням сфери діяльності від базової назви роботи «керівник підприємства (установи, організації) охорони здоров’я (генеральний директор, директор, головний лікар та ін.)» з кодом 1210.1 (Додаток В до КП).

Причому похідні назви наслідують не тільки код базової професії, а й кваліфікаційні характеристики: завдання та обов’язки, знання та кваліфікаційні вимоги (п. 13 Загальних положень ДКХП 1).

Отже, якщо уводити до штатного розпису посаду заступника директора з медичної частини, кваліфікаційні вимоги до цієї посади будуть визначатися відповідно до професії «генеральний директор (директор)/начальник (завідувач) закладу охорони здоров’я» (ДКХП 78). Тобто працівник, якого призначають на посаду заступника директора з медичної частини, повинен мати спеціалізацію з «Організації і управління охороною здоров’я», а за 2021 рік йому доведеться отримати ще й другу вищу освіту.

Тому краще в штатному розписі мати посаду медичного директора, який у межах делегованих йому директором повноважень керує закладом з медичних питань і фактично він є заступником директора з медичних питань.

Адже кваліфікаційні вимоги до посади медичного директора простіші - вища освіту II рівня за ступенем магістра та спеціальністю галузі знань «Охорона здоров’я» з наступною спеціалізацією з «Організації і управління охороною здоров’я» і певний стаж роботи (для районного рівня та «первинки» потрібен стаж лише за основною лікарською спеціальністю).

Таким чином, директор ЗОЗ має право призначити на цю посаду лікаря, який на момент призначення не пройшов спеціалізацію з «Організації і управління охороною здоров’я», яку він може пройти її згодом. До того ж заступника головного лікаря з медичної частини (начмеда) можна просто перевести на посаду медичного директора (якщо іншого не передбачає статут КНП або ж не змінюються істотні умови праці), оскільки за конкурсом призначають на посаду лише керівника закладу охорони здоров’я

За виробничої необхідності можна увести кілька посад медичного директора - за напрямами роботи. Наприклад, це можуть бути заступник медичного директора з хірургічної роботи, заступник медичного директора з материнства та дитинства тощо (Додаток В до ДКХП визначає похідні слова до професій, серед яких є слово «заступник»).

Щодо заступників з інших питань. Оскільки економічні й технічні питання вирішує директор закладу, то заступники з економічних питань, із технічних питань стають заступниками директора закладу. А заступниками медичного директора стають заступники з експертизи тимчасової непрацездатності, із медичного обслуговування населення, з організаційно-методичної роботи  тощо.

Актуально станом на лютий 2021 р.

Питання: 

чи можна прийняти на посаду біолога клініко-діагностичної лабораторії особу, котра має освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр» за спеціальністю «біологія» ?

Відповідь: 

спеціаліст з вищою немедичною освітою за спеціальністю «Біологія» на сьогодні може бути прийнятий на посаду «Біолог».

Детальна відповідь:

Оформлення трудових відносин з найманим працівником здійснюється згідно з нормами трудового законодавства. При зарахуванні на посади ураховують положення чинних нормативно-правових актів, для закладів охорони здоров’я - в першу чергу Міністерства охорони здоров'я України щодо права займатися певною діяльністю.

Міністерство охорони здоров'я України ще з середини 90-х років пропонувало в лабораторних підрозділах приймати на певні посади випускників ВНЗ за спеціальністю біологія, фармація, хімія або біохімія. Умови оплати праці, штатні розписи передбачали і передбачають до сьогодні посади професіоналів з повною вищою немедичною освітою (психологів, біологів, ентомологів, зоологів та інші), посади яких уведені замість посад лікарів.

Номенклатура спеціальностей професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють в системі охорони здоров'я (а також Положення про проведення атестації професіоналів з вищою немедичною освітою), затверджено наказом МОЗ України від 12.08.2009 р. №588. Серед таких спеціальностей є «біологія».

Тобто, відповідно до Положення про проведення атестації професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють в системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 12.08.2009 №588 посада біолога клініко-діагностичної лабораторії належить до посад професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють в системі охорони здоров`я.

Для роботи на посаді «Біолог» у особи повинна бути повна вища немедична освіта (спеціаліст, магістр) відповідного напрямку підготовки (спеціальність «Біологія», «Генетика», «Мікробіологія-вірусологія» тощо), та проходження курсів спеціалізації за спеціальностями «Клінічна лабораторна діагностика», «Генетика лабораторна» або «Лабораторна імунологія» (сертифікат спеціаліста з відповідної спеціальності).

Згідно документів, які додані до Вашого листа, особа здобула кваліфікацію: ступінь вищої освіти бакалавр, напрям підготовки «біологія», професійна кваліфікація інженер-лаборант в галузі біології, вчитель біології і хімії.

Згідно чинного Закону про вищу освіту (від 1 липня 2014 року №1556), з 28.09.2017 року в Україні запроваджено дворівневу систему освіти. Так, здобути вищу освіту тепер можна за 5 ступенями: молодший бакалавр; бакалавр; магістр; доктор філософії; доктор наук. Наразі існує невідповідність між довідниками кваліфікаційних характеристик та Законом про вищу освіту. Зокрема, освітні рівні вищої освіти, якими оперують довідники кваліфікаційних характеристик, на даний час вже не існують. Існуюче законодавство не містить визначення терміну «повна вища освіта». Наразі діючими є 5 ступенів вищої освіти. Оскільки зараз ступінь бакалавра (молодшого бакалавра) є вищою освітою, то особу, котра здобула цей ступінь, можна вважати такою, яка здобула вищу освіту. Тому вона відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим у довідниках кваліфікаційних характеристик. Тобто, молодший бакалавр = бакалавр = магістр = вища освіта. Такі висновки можна зробити також за змістом листа Міністерства освіти та науки  від 02.07.2019 р. №1/13-387 «Щодо відповідності кваліфікаційних характеристик нормам законодавства».

Стосовно професійної кваліфікації «інженер-лаборант в галузі біології». ВИПУСК 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики від 29.12.2004 №336 містить професію «Інженер-лаборант» (п.38). Згідно примітки 2 до додатка В «Похідні слова до професій (професійних назв робіт)» ДКХП 003:2010 назви професій можуть бути розширені за потреби користувача термінами та словами, які уточнюють місце роботи, виконувані роботи, сферу діяльності. Таким чином, «інженер-лаборант в галузі біології» - це лише укрупнена професійна назва роботи.

Як вище вказувалось, в документах, які додані до листа, особа здобула кваліфікацію: ступінь вищої освіти бакалавр, напрям підготовки «біологія».

Згідно зі ст.74 Основ законодавства України про охорону здоров'я медичну і фармацевтичну діяльність можуть провадити особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять певні види медичної і фармацевтичної діяльності, встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. Такі вимоги визначені наказами МОЗ України від 25.12.92 р. № 195 «Про затвердження переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю» та від 29.03.2002 р. № 117, яким затверджено Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров'я (випуск 78 "Охорона здоров'я"). Згідно з наказом №195 до медичної діяльності на посадах лікарів та середнього медичного персоналу допускають осіб які, зокрема, закінчили заклад вищої освіти за спеціальностями «Біологія», «Фармація», «Хімія», «Біохімія», «Економіка» - тобто у працівників із «немедичною» освітою є право працювати на «медичних» посадах.

Врахуйте, що Законом України від 18.12.2020 р. № 1123 внесені зміни до ст. 77 Закону України від 19.11.1992 р. № 2801-XII. У той же час Закон №1123, не тільки зобов’язав здійснювати доплати до зарплати професіоналам з вищою немедичною освітою, які працюють у ЗОЗ та безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на COVID-19, а також у триденний строк з дня набрання чинності цим Законом доручив внести зміни до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я», затвердженого наказом МОЗ від 29.03.2002 р. № 117, визначивши кваліфікаційні характеристики для посад професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у закладах охорони здоров’я.

Закон № 1123 набрав чинності 14.01.2021 р. та вводиться в дію через місяць з дня набрання ним чинності. Тому уважно слідкуємо і очікуємо прийняття урядових рішень з 14 лютого цього року.

Як зазначає Мінсоцполітики у листі від 07.02.2019 р. N 21/0/191-19, - відповідно до норм статті 64 Господарського кодексу України стосовно самостійності підприємства щодо визначення своєї організаційної структури, чисельності працівників і штатного розпису роботодавцю надається право самостійно визначати назви посад (професій), що застосовуються у штатному розписі, але ці назви мають відповідати Класифікатору професій.

Підсумовуючи, вважаємо, що спеціаліст з вищою немедичною освітою за спеціальністю «Біологія» на сьогодні може бути прийнятий на посаду «Біолог». Але на майбутнє потрібно слідкувати за змінами вимог до кваліфікаційних характеристик для посад професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у закладах охорони здоров’я, які затверджуються наказом МОЗ від 29.03.2002 р. № 117.

Актуально станом на січень 2021 р.

Питання: 
працівник (медична сестра), не має змоги вийти на роботу внаслідок обмежень, що виникли у зв’язку з карантинними заходами – не може прибути на робоче місце. Які дії адміністрації? Які права працівника у такій ситуації?

Відповідь: 

працівник повинен повідомити про причини, адміністрація до з’ясування і підтвердження усіх обставин фіксує відсутність як «НЗ» (відсутність з нез’ясованих причин), можливо запропонувати оформити відпустку баз збереження оплати праці; якщо це пов’язано із самоізоляцією чи обсервацією - повідомити про можливість оформлення тимчасової непрацездатності з оплатою 50% на час карантину.

Детальна відповідь

Як відпустка без збереження оплати праці на час карантину впливає на гарантії працівникам?

Відповідь: 

З 12 березня 2020 року в Україні встановлено карантин, окремі заклади чи окремі підрозділи закладів охорони здоров’я зупиняють свою роботу. Звичайно, кращими для працівників є варіанти дій адміністрації із змінами в організації роботи, коли є оплата такого періоду, та все ж частіше для документального оформлення днів карантину із зупинкою роботи:

- надають відпустки без збереження зарплати за згодою сторін (згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504, далі — Закон про відпустки). Причому після прийняття Закону України від 17.03.2020 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530 строк перебування у відпустці без збереження заробітної на період карантину не включається у загальний строк, встановлений ч. 2 ст. 84 КЗпП та ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки. Тому відповідно до оновлених норм неоплачувана відпустка за угодою між працівником та роботодавцем може надаватися на весь час карантину (підкреслимо - за заявою працівника і  за згодою роботодавця);

- або запроваджують простій з оплатою згідно з ч. 1 ст. 113 КЗпП – 2/3 середньої зарплати.

Інформуємо, як перебування у відпустці без збереження зарплати впливає на обчислення середнього заробітку, визначення стажу роботи для надбавки за вислугу років тощо.

Як перебування у відпустці без збереження впливає на щорічні відпустки:

Підкреслимо ще раз, що згідно абз. 6 п. 2 Порядку № 100 з розрахункового періоду виключають час, протягом якого працівники згідно із законодавством або через інші поважні причини не працювали та за ними не зберігався заробіток або зберігався частково.

До таких поважних причин належать:

• відпустки без збереження заробітної плати відповідно до статей 25, 26 Закону про відпустки (листи Мінсоцполітики від 23.04.2018 № 659/0/101-18, від 12.01.2015 № 4/13/116-15, від 26.11.2012 № 1203/13/84-12);
• час простою не з вини працівника (листи Мінпраці від 20.12.2007 № 929/13/84-07, від 25.05.2009 № 294/13/84-09);
• робота з не залежних від працівників причин у режимі неповного робочого тижня, зокрема, коли наказом по установі керівник перевів працівників на роботу на умовах неповного робочого тижня у зв’язку з тим, що установа не може забезпечити їх роботою нормальної тривалості впродовж робочого тижня (лист Мінпраці від 25.05.2009 № 294/13/84-09);
• період відпустки по догляду за дитиною до трьох років або за наявності медичного висновку — до шести років.

Як перебування у відпустці без збереження впливає на оплату тимчасової непрацездатності:

Як перебування у відпустці без збереження впливає на обчислення середньої зарплати «за останні два місяці» за Порядком № 100:

Вплив на стаж для надбавки за вислугу років (згідно постанови КМУ від 29.12.2009 № 1418):

Той факт, що працівники не виходили на роботу, значення не має. Головне, що вони продовжували в цей період перебувати у трудових відносинах та обіймати посади, час перебування на яких зараховується до стажу, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років

Як перебування у відпустці без збереження впливає на страховий стаж для пенсії:

Нагадаємо, що страховий стаж — це період, протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески (єдиний соціальний внесок) в сумі не менше, ніж мінімальний страховий внесок.

Законом України від 17.03.2020 р. №530 знято обмеження щодо тривалості відпусток без збереження заробітної плати  на період дії карантину.  Саме цією нормою користуються роботодавці, які надають працівникам відпустки без збереження заробітної плати на час карантину.

Якщо працівник перебував у відпустці (або в декількох відпустках) без збереження заробітку протягом усього місяця, то за цей місяць йому не було нараховано виплати зарплатного характеру (зарплати, відпусткових, лікарняних тощо), як наслідок немає бази для нарахування єдиного соціального внеску. А оскільки відсутні нарахування та сплата єдиного внеску, то страховий стаж за цей період особі не зараховується. Можливість здійснення доплати для зарахування стажу таким особам діючим законодавством на даний час не передбачена.

Зауважимо, що Законом №533 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19)» передбачено звільнення від сплати єдиного внеску лише фізичних осіб – підприємців (ФОПів), осіб, які провадять незалежну діяльність та членів фермерських господарств. При цьому, цей період їм буде зараховано до пенсійного стажу, і то тільки за березень і квітень 2020 року. Але пільга стосується лише сум єдиного внеску, які вони сплачують самі за себе і не стосується найманих працівників.

Тому найманим працівникам, які весь місяць перебували у відпустці без збереження заробітної плати, страховий стаж за цей період не зараховується.

Наприклад, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області роз’яснило: саме по собі перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати не гарантує збереження на цей час страхового стажу для пенсії чи лікарняного. За працівниками зберігається лише їх робоче місце. А от щодо страхового стажу, то не втратять його лише ті працівники, за яких у розрахунку на місяць буде сплачено не менше, ніж мінімальний страховий внесок з ЄСВ — 1039,06 грн (4723 грн х 22%).

ПІДСУМУЄМО: роботодавець може вказати (підказати) працівникові, що у нього є право використати відпустку певного виду. Це може бути доведено до відома працівника як усно, так і письмово. Але у будь-якому випадку працівник має погодитися використати таку відпустку. Навіть за наявності такої норми в законодавстві роботодавець не може змушувати працівника використати будь-яку відпустку — має бути досягнута згода сторін: з одного боку роботодавець пропонує, з іншого — працівник не проти.

В публікації використані матеріали інтернет-сайтів www.kadrovik01.com.ua, газети «Бухгалтерія: бюджет», експертної групи MCFR Головбух, Головного управління ДПС в Івано-Франківській області.

Актуально станом на 02 липня 2020 року